«Для жителя нездешних мест,
Где встретился Восток и Запад,
Для среднерусского кацапа,
Где сплошь березовый окрест,
Фамилии казачьи странны,
Анекдотически смешны,
Кому-то кажутся что бранны,
Подходят только для войны:
Гулыга, Бардиж, Чалый, Шпак,
Калиберда, Кубяка, Хмара,
Зозуля, Рева, Войт, Шестак,
Нехода, Майданюк, Забара,
Декань, Манжула, Гринь, Левада,
Лашун, Чепига, Лобода.
В фамилиях звучит бравада
Или нежданная беда.
В них слышу пение ватаг,
Шум раскаленного майдана,
Храп лошадей степного стана
И бытовая калгата.
Фамилии подобны кличкам,
Которые не зря дают.
У черта на самих куличках
Добыты в сабельном бою.
Вплетаясь в поступь кобылиц,
По свету разметало время
Казачье общество станиц,
Степное корневое племя…
Сидит казак у Потомака
С фамилией что издали:
То ли Зима, то ль Гайдамака,
Нетребко, Пивень, Шанталий.» - С. Соловьёв, Краснодар

Пётр Билык   16.04.2020 14:50   Заявить о нарушении

Хорошее стихотворение, спасибо, Петр.
Вообще нам, русским и украинцам, нужно обрести мир со своим прошлым и своими предками и их деяниями. Прошлое не должно быть ни причиной, ни поводом конфронтации сегодня. В конце концов, в нашем сегодня проблем не меньше, чем их было у наших предков и тащить их проблемы, часто уже неактуальные, в сегодня - это плохая идея. Но при этом мы те, кто мы есть и от этого никуда не деться. Потому себя нужно бы понять.
Кстати, кто бы мне подсказал, казаки - это отдельный этнос? Или это определенный уклад бытия и мировоззрения?

Еще Один Дождь   16.04.2020 18:43   Заявить о нарушении

\нам, русским и украинцам, нужно обрести мир со своим прошлым\ Причём тут прошлое? В конце 80-х, Вия Артмане рассказывала по ТВ, как в Риге незнакомые русские парни на её просьбу, ответили: "Мы, на твоём СВИНЯЧЬЕМ языке, говорить не хотим"!
Это сорт. Сорт ПЕРВЫЙ - имперский, все остальные - ВТОРОСОРТНЫЕ.
Зачем же я, думает РУССКОЯЗЫЧНЫЙ человек в Украине (или англоязычный в Ирландии),
буду – ОПУСКАТЬСЯ.
Пусть лучше другие, до моего уровня… - ПОДНИМАЮТСЯ.

Пётр Билык   16.04.2020 19:03   Заявить о нарушении

\казаки - это отдельный этнос?\ нет. Это видно даже по фамилиям. Кубанцы - запорожцы, то есть украинцы, а донцы и другие - нет.

Пётр Билык   16.04.2020 19:06   Заявить о нарушении

"Причём тут прошлое?"
Потому что топливо для паранаидальных идеек нацисты (а имперство - это неизбежная смесь нацизма и фашизма) вне зависимости от национальности черпают именно там. В Третьем Рейхе был даже "институт изучения наследия предков" более известный как Аненербе.
Каждому вменяемому человеку ясно, что изучение другого языка обогащает, а это как раз и есть "подниматься". Мне потому и непонятна возня вокруг языкового вопроса на Донбассе. Современной украинской независимости четверть века, ведь можно было выучить официальный язык государства, в котором живешь? Сам я русский и родился в СССР, но никакой язык или наречие, равно как и культуру, народов, составлявших СССР и иных, я не считал и не считаю второсортными.

Еще Один Дождь   16.04.2020 19:31   Заявить о нарушении

паранаидальных = параноидальных

Еще Один Дождь   16.04.2020 19:32   Заявить о нарушении

\можно было выучить официальный язык государства, в котором живешь?\ конечно. Но при условии, что не считаешь эту страну - временным недоразумением.
http://proza.ru/2014/04/05/783

Пётр Билык   16.04.2020 21:23   Заявить о нарушении

Моє терпіння почалося десь у 12 років.
- Мам, ми росіяни? – питаю я.
- Ні, українці.
- Ну ма, ну згадай, може в нас є десь родичі в росії, хоч далекі?
- Та нащо тобі?
- Хочу бути росіянкою, українці – це забиті колгоспники …
Мені 15 років. Ми з родиною приїхали в гості в Київ.
- Мам, давай у Києві будемо розмовляти російською, не хочу, щоб нас сприймали як селюків
16 років. Я-студентка знайомлюся з компанією хлопців теж студентів.
- Ти што, учішся на украінском філфакє? Ти врьош … нє может бить. Ти нє такая! Там учатся одні лохушкі.
17 років. У нас, студенток, нова розвага після пар ходити з магазину в магазин Кіровограда і питати в продавчинь українською мовою про наявність товару. Продавчині нічого не розуміють. Нас це смішить. Але недовго. Це сумно, що ми на своїй землі як іноземці, і українська мова в Україні чужа і ми чужі на своїй землі.
19 років. Гуляємо увечері з одногрупницями по проспекту Комуністичному.
- Дівчатка, ви собі хочете вірте, хочете – ні, а настане такий час, коли знову буде модною українська мова, вишиванки і «глечики». Як у фільмі «Весілля в малинівці». В Україні розмовлятимуть українською! Ну що ви регочете? Ніяка я не фантазерка – побачите! Ми ще це застанемо!
21 рік. Революція на граніті.
- Мам, не плач, не виженуть мене з інституту… Ми нарешті матимемо Україну, розумієш, і говоритимемо українською!
25 років. Я – мама. Моя дитина заговорила російською. Звідки? Вся родина, близька і далека, україномовна. Ааа, ясно. Мультики. Жодного мультика в Україні українською, жодного фільму українською, жодної передачі. Цитує російською російськомовні мультфільми.
32 роки зустрічаю на вокзалі донечку з дорогущого табору відпочинку. Дитя усміхнене, а очі сумні. Таки випитала:
- Там усі розмовляли російською і називали мене селючкою.
- А звідки були ті діти?
- З різних міст: Житомир, Полтава, Бровари.
- А ти казала, що живеш у Києві, що твій тато працює з президентом України?
- Казала. Мам, їм нічого не докажеш, я розмовляю українською, розумієш?
34 роки. Знову літо, знову доня з табору. Розглядаю привезені «трофеї»: грамоти, нагороди. Відкриваю альбом з фото - в кінці дитячими почерками побажання. Кидається в очі: "Леся, а ты, оказывается, классная девченка!» Горло стискається, бо я вже знаю, що це означає. Моя україномовна дитина знову була «забитою жлобихою». Усі діти 21 день відпочивали, а моя повинна була трудитися – відвойовувати своє місце серед російськомовних однолітків, тільки тому, що україномовна, доказувати, що вона нормальна, не розслаблятися, боротися, щоб отримати визнання ровесників: «А ти оказиваєтся, кльовая». Ну звісно, одразу вона не могла бути кльовая, бо україномовна.
35 років. Помаранчева революція. В моді вишиванки! Ще б українську мову в школи і ВУЗи! Нарешті припинять дорікати: "Ви па-нармальнаму гаваріть умєєтє?"
38 років. Дитина-студентка з друзями відпочиває на морі. Щось моє серце не на місці. Телефоную на мобільний. У доні голос схвильований, якісь різкі голоси:
- Мам, не можу зараз говорити, передзвоню.
- Доцю, що відбувається?!
- До мене приклепалися місцеві, щоб я, селючка, з ними нормальною російською розмовляла. За мене вступилися наші – одному вибили зуба…
Зв’язок обривається. Телефон поза зоною кілька днів. Господи, пора їхати на пошуки, чи що. Аж тут тирлинь-тирилинь. Чужий номер. Виявляється, відбулися не тільки вибитим зубом, а й розбитим новеньким телефоном дочки.
45 років. Революція Гідності. Боже, може ж хоч на цей раз українці в Україні отримають українську! Отримали АТО. Путлєр прийшов визволяти російськомовних. Усі українці - «фашисти, нацисти, хунта».
47 років. Національна дитяча лікарня України. В очі кидаються російські написи на стінах. Чому російські? Якщо тут лікуються діти з усієї України і мова порозуміння в Україні для всіх національностей – українська? Прошу написи зробити українською. Скандал, як посміла в Україні вимагати українську мову? Російськомовні влаштовують цькування. На телебаченні розпинають, топчуть на всю країну, ганять і гудять. Виставляють «вишиватною шизофренічкою».
47 років. Питаю в касирки в магазині, чи знає та українську мову і після ствердної відповіді прошу її обслужити мене українською. Та вперто ігнорує моє законне право. Якби вона спілкувалася з друзями – хай би говорила, якою хоче. Але в даний момент обслуговує мене, українку, в Україні за мої гроші і відмовляє мені в отриманні обслуговування українською мовою. Наполегливо залишаюся ввічливою. Прошу чотири рази. Вперто ігнорує і нахабно дивиться. Перед очима пролітають всі роки незалежності, три революції, вічні докори в «націоналізмі» і наше вічне ввічливе бекання у відповідь. Чемно прошу останній раз - касирка затято ігнорує. Змітаю у відповідь здачу з прилавка їй під ноги. До яких пір мене утискатимуть за українську мову? Скільки це продовжуватиметься?
p.s. Мене засудила вся країна. Плювати, що я поскаржилася, що мене довели. Плювати, що мене ґвалтували. Усміхайся і будь чемною, «бандерівське бидло». Які ще закони? Скільки років присідала в реверансах? Тридцять? І ще поприсідай стільки ж, «вишиватниця дебілоїдна». - Л.Ницой

Пётр Билык   16.04.2020 21:27   Заявить о нарушении