Живi та мертвi

Помітив дещо - не наважуся назвати те дещо цікавим або якимсь іще таким, але не сказати про це не можу.

Небіжчики, яких я знав і любив, існують в моїй свідомості так, ніби всі вони досі живі. Втрати своє відболіли, і Муся-Марія, Льоня-Олексій, Тома-Тамара, Ваня-Іван, Яша-Яків, Максим і Тоня-Антоніна повернулися до мене так, ніби ніколи не йшли. Я їх не пригадую, як минуле, навпаки: я з ними співісную, як з сучасниками, як це було завжди і триває дотепер.

Єдине, що мені нагадує про ілюзорність цієї конструкції, - це неможливість подзвонити або відвідати. Смикнеться рука до телефону, майне згадка - спекотний день, сліпучий зблиск сяйва на лезі лопати, руді грудки землі... - і збагнеш, що ті втрати - були, а той біль - лишився.

Наче завеликий шматок хліба, ковтаю якийсь вузол в горлі та все одно сягаю по слухавку - телефонувати батькам. Дивлюся в гаманець і на календар - як би воно до стареньких з'їздити?

...Ми ще набудемося з мертвими. Поспішайте набутися з живими.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 31.03.2018. зв язки мiж епохами та сферами
• 30.03.2018. I saw him dying. I saw that he was dying
• 28.03.2018. Copy of a copy of a copy of a...
• 25.03.2018. Маргиналии на полях великих. Ножа не вставишь!
• 24.03.2018. Паличка кохання, або роль жiнки в iсторii
• 23.03.2018. ***
• 12.03.2018. Живi та мертвi
• 08.03.2018. За милых дам