***
Така собі спокійно - незалежна,
Вибаглива і в щасті і в журбі,
Кажу собі: о жінко обережна,
Чи вперше пастку оминать тобі?
Цей чоловік - екстрим, химера, морок,
Мінливий вогник у трясовині,
Мовчить, а очі - пестять і говорять,
Водночас і жорстокі, і сумні.
Кажу собі: "О жінко, ти ще вільна.
Забудь... слова і це важке лице.
І погляд, що так владно і повільно
Тобі шовкове випліта сильце.
Як він тебе тим поглядом голубить...
Гляди, від того жару не займись.
Він не лукавить. він і справді любить
Так, як вогонь - сухий торішній хмиз.
Диви який нехрещено - печерний
Відьмак чи жрець, чи просто - людожер.
О, ці боги кохання кровожерні!
Боги кохання не живуть без жертв!
Їм треба крові, і вогню, і чаду,
Словесного лукавого сміття,
І сліз, і кривди, і благань, і зради,
Брехні, печалі, туги, каяття.
Кажу собі: "Це все було.... коли ще...
Тепер, сказати б, ти - уже не ти.
У тебе ж серце - люте попелище.
Що він у ньому хоче віднайти?
Він щось таке в тобі таємне бачить,
Що ти давно забулася сама?"
...Ти плачеш, жінко?
О,невже ти плачеш?
А ти ж казала - в тебе сліз нема?
