***Грудень 19, 2015 р., ГАЛИНА ПАГУТЯК ...Зранку я бачила,як поспішають люди з пакунками і паперовими торбинками, посміхаючись самі до себе.Хто до батьків,хто до родичів чи друзів.Нині кожен може очікувати хоч на маленький подарунок: жменьку цукерок і мандаринок.І діти, і дорослі. Свято Миколая перетворилося з церковного свята на свято доброти і уваги.Тут не треба демонструвати широку натуру,просто бути щирим і щедрим раз на рік. В Україні це свято набуло особливої теплоти та інтимності.Воно дає змогу повернутись у дитинство кожному.Подарунок під подушкою – наче здійснення снів. Це не чобіток від Санти Клауса, не гори запакованих подарунків під ялинкою. Чому це свято стало таким улюбленим в нас? Може тому, що воно виявляє потребу прокинутись в іншому, кращому світі.Може тому,що ми дуже любимо своїх дітей і прагнемо зігріти їх холодної зимової ночі, а заодно й дати привід замислитися над своїми вчинками і привчити їх до відповідальності.І хоч це свято вже занадто стало комерціоналізоване, але його ніщо не може зіпсувати. Минулого року моя дочка була не в Україні, і я не отримала подарунка під подушку.Але вранці на квітковому базарі знайшла руденького котика, який змерз, і він радо пішов до мене на руки.Миколай сотворив для мене чудо.Значить, він справді існує.Що й потрібно було доказати. © Copyright: Василина Иванина, 2015.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
