***Колись Чєхов пропонував сікти новонароджених, примовляючи "Не будь письменником". Далі він пояснив, нащо сікти та чому не бути, але про дещо не сказав. Як на мене, про головне промовчав. А головне ось. Хто брався за перо та бодай один раз на сотню спроб відчув той неповторний стан творчості, який понад усе нагадує політ, той ніколи не позбудеться бажання пережити той політ ще і ще. Політ іноді відбувається у твердій, непроникній речовині, в кристалічній породі, та все одно миттєво викликає невиліковну залежність. Політав - і пропав: до свого колишнього життя непридатний; що б не робив - а думка знов і знов плазує до колись пережитого злету; знов і знов берешся за перо - а все, що відволікає та заважає, аж до вищих, загалом святих і навіть улюблених обов'язків, обурює безмежно. Ясна річ, що в такій справі апріорі не можна зазнати поразки. Політ - навіть кількасекундний за все життя - виправдовує і спокутує все. А ще є такий парадокс творчості: яку б фігню ти не робив, завжди знайдеться бодай один - крім тебе самого - шанувальник. А навіть одненького шанувальника достатньо, аби повітря перетворилося на фіміам. Вдихнув - і до невиліковної залежності додалося отруєння речовиною, яка не має антидотів. Це слава, найсолодший трунок, земний еквівалент амброзії, їжі богів, яка дарує молодість і безсмертя... Чєхов мав рацію. Сікти та примовляти: Не будь письменником! © Copyright: Максим Федорченко, 2018.
Другие статьи в литературном дневнике: |
