***День був сонце-сяйний, лагідно-теплий, несліпучо-яскравий, і клени майоріли щирим золотом, і каштани чорним гіллям впиналися в новеньке небо, а небо дихало повільно, широко, задумливо: чи не бабине літо мене спіткало? А за таким днем і вечір настав тихий, димчасто-прозорий, ще не той стигло-холодний вечір, цілі череди яких вже причаїлися десь неподалік; ні, вечір був - відпочинок, заспокоєння, споглядання. Здавалося, місто уважно прислухається до чогось; зосередишся - і собі почнеш прислухатися: щось напевно лунає, але так тендітно, так ненав'язливо, так, що найуважніший слухач знатиме: щось лунає, але що, як, звідки - ні, цього не знатиме. Відпочинок, заспокоєння, споглядання... В такому настрої ми завітали до книгарні на розі Льва Толстого та Володимирської, до тієї, що нині в прикрому стані повного розпродажу. Поблукали принишклими залами та спустилися до підвалу, де й відбувається той розпродаж. У купах книжок ще можна видобути дещо цікаве або несподіване - мені трапився ... ні, не має значення. Справді ці сумні відвідини книгарні в останні тижні були не заради книжок; раптом я це зрозумів, і запитання, що бентежило мене, несподівано вихопилося в мене, коли передав відібрані книжки привітній дівчині на касі: А вона так, ніби я до неї звертався, зробила один рух бровою - - навіть соромно про таке казати в такий вечір коли все навколо відпочинок заспокоєння споглядання коли ліхтарі сором'язливо проглядають крізь жовте листя коли все місто ніби прислухається до чогось що неможливо розчути соромно про таке казати в цьому вже приреченому спорожнілому домі в якому мешкало стільки чудових книжок яким судилося бути виданими чи то не тієї доби чи то не в тій країні чи то виданими взагалі втім що лишає по собі кожна доба як не книжки чи не єдиний витвір людської уяви безкінечне відтворення якого не відбивається на їхній первинності завдяки чому й тисячна копія все одно є оригіналом і дихає так як сьогодні дихало небо повільно широко задумливо втім що я знаю що ми всі знаємо про нашу власну добу про будь-яку добу мабуть будь-коли будь-що зарано казати про будь-яку добу адже ми ніколи нічого не знаємо напевно хіба що те скільки та яких книжок написано скільки та яких книжок видано хіба що те що в цьому приреченому спорожнілому будинку відтепер буде - і промовила: ...О, відпочинок, заспокоєння, споглядання, де ви тепер? Ваше місце заступають збентеження, сум'яття, неспокій і всі ті речі, які чуєш навіть тоді, коли не прислухаєшся або намагаєшся не чути нічого. Втім, що я знаю, що ми всі знаємо про нашу власну добу, про будь-яку добу? Мабуть, будь-коли будь-що зарано казати про будь-яку добу, адже ми ніколи нічого не знаємо напевно, хіба що те, скільки та яких книжок написано, скільки та яких книжок видано, хіба що те, що в приреченому спорожнілому будинку книги відтепер буде ресторан. © Copyright: Максим Федорченко, 2018.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
