Цiкава топонiмiка

Максим Федорченко: литературный дневник

У Києві чимало вулиць, назви яких відтворюють місцевий рельєф - адже Київ стоїть на горах і пагорбах. Усі знають Андріївський узвіз, Крутий, Володимирський, Дніпровський, Печерський, Кудрявський, Кловський узвози... - не всі вони збереглися до наших днів. Деякі змінили назви, деякі зникли. Нема вже Діновського, Хрещатинського, Кмитового узвозів.


Та я про дещо інше. Буквальне значення слова "узвіз" - крутий підйом; це вулиця, дорога, що мають підйом (Академічний тлумачний словник української мови, 1970-1980). Хто ходив або їздив узвозами Києва, міг би усвідомити це значення і без словника: таки підйом. Крутим узвозом, наприклад, взагалі можна лише ходити - дороги для автівок нема, лише сходинки для пішоходів.


В той же час назви київських узвозів російською мовою мають геть протилежне значення. Усі наші узвози російською звуться "спуск" ("наклонная поверхность; место, по которому спускаются вниз" - грамота.ру).


Звісно, все залежить від напрямку руху - вниз це спуск, вгору - підйом. І перше, і друге - одна й та сама вулиця.


Однак доволі цікаво, що різномовні назви київських узвозів віддають перевагу певному напрямку руху: українські - руху вгору, російські - руху вниз. Аналогічна ситуація спотерігається і у Харкові: Бурсацький узвіз - Бурсацкий спуск, Соборний узвіз - Соборный спуск тощо. У Херсоні рідному також: Корабельний узвіз - Корабельный спуск.


Не думаю, що українці і росіяни рухалися нашими узвозами виключно у одному напрямку або ніколи не верталися назад тією самою дорогою. Гадаю, це такі відмінності топонімічних традицій, що походять від певних історичних обставин, які ще треба дослідити, хоча б на рівні етимології. От, наприклад, у Москві є Васильевский спуск - так це взагалі площа (майдан).


Дрібничка, звісно. Та мене чомусь вона тішить. Можливо, я помиляюся, але мені здається, що ствердження української ідентичності часто-густо відбувається шляхом заперечення. Ну-от як назва книги Л. Кучми "Україна не Росія". Логічне запитання: а що тоді? І от у цій милій топонімічній дрібничці мені вбачається саме оце: ствердний спосіб виокремлення ідентичності, втілений у мові, закарбований у бруківку наших київських, харківських, херсонських та інших узвозів.


...Тішуся.



Другие статьи в литературном дневнике: