Снiг i бiла ружа

Вночі надворі світло, чи то від снігу, чи від місяця.У мене в романі також зима та й зима.Замок Гербуртів на Сліпій горі.Поїхати б до Тарнави, але замело дороги.Хоч би раз побачити Добромиль взимку.Тихенько прокрався Слуга з Добромиля, поклав на мідну тацю білу ружу поруч зі сріблом, золотом, сувійчиком полотна і перловими кульчиками.Ні добрий, ні злий.Іноді він забуває, що людям ніколи не сягнути його розуміння, не охопити суть речей.У його світі речі називають власними іменами.
Згадала, коли засинала дві картини Вермеєра на виставці у Вашингтоні.Затягнула туди своїх попутників: дивіться.Низька стеля у підвалі, картини біля одвірка, світло, яке здається синім, хоч насправді білим.Так треба дивитись Вермеєра, а не у великому старосвітському залі, де загубився автопортрет Ван Гога з відрізаним вухом.Вони теж жили у світі, де називають речі їхніми іменами.За все прекрасне заплачено самотністю і болем.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 26.12.2012. Горностай у снiгу
• 25.12.2012. Активне пiзнання
• 24.12.2012. Стихiя i поза нею
• 22.12.2012. Мистецтво бесiди
• 21.12.2012. Память про зиму
• 20.12.2012. Львiв i Ерусалим
• 19.12.2012. Дiм дивних дiтей
• 18.12.2012. 33- й
• 17.12.2012. Снiг i бiла ружа
• 16.12.2012. Щоденник
• 15.12.2012. Годинник
• 13.12.2012. Школа спiву
• 12.12.2012. Буддизм
• 06.12.2012. Холодно
• 05.12.2012. Закон iменування
• 03.12.2012. Анатомiя мови
• 01.12.2012. Мутацiя