Шон Маклех. Вестница. Перевод Анна Дудка
Шон Маклех. Вестница
Анна Дудка
С украинского http://www.stihi.ru/2012/11/17/8440
"Вижу, как лавиной дни мои уходят".
(Майк Йогансен)
Этим холодным осенним утром в мое открытое окно залетела синица, вовсе не пугаясь старого удивленного кота, и стала клевать зерна "бешеного огурца" - Эхиноцистеса шиповатого, что были рассыпаны на подоконнике. Я всегда любил этих жизнерадостных птиц, но вдруг вспомнил одно давнее- давнее кельтское поверье: если синица залетает в дом, то это предвещает смерть кого-то из жителей этого дома. И потому, когда синица, нагостившись, полетела по своим делам, я написал вот это:
Синицы - они тоже солнечные зайчики,
Вестницы весны и смерти,
Потому что смерть тоже весна -
Обновляет грешную землю,
Сеет зерна перевоплощений.
Веселые птицы рассвета,
Внебрачные дети Солнца,
Осколки зеркала
Глухой осени дня,
Моего детства летающие обрывки.
Пойте мне про снег -
Тяжелый и холодный,
Про сани, которые следует в пивную бросить,
Про телегу, которой следует приделать колеса,
Ведь каждое колесо - тоже солнце,
А каждая песня - легенда о круговерти.
Расскажите мне
Про метемпсихозы Эшера*.
Пойте песню вечного танца мне!
В новой жизни восстану птицей,
Радугой, или колесом мельницы,
Или просто поэтом
И буду Солнцу незнакомому петь гимн
Своим ирландским танцем.
Живите, птицы желтого солнца
И синего неба,
В городах серых воробьев-атеистов.
* Речь идёт о переселении душ в творчестве Эшера. Эшер, Мауриц Корнелис (нидерл. Maurits Cornelis Escher; 1898—1972) — нидерландский художник-график.
***
Вiстунка
«Бачу: лавою дні мої сунуть…»
(Майк Йогансен)
Цього холодного осіннього ранку в моє відчинене вікно залетіла синиця зовсім не лякаючись старого здивованого кота і стала дзьобати зерна «шаленого огірка» - Ехіноцистеса шипуватого, що були розсипані на підвіконні. Я завжди любив цих життєрадісних птахів, але раптом згадав одну давне давнє кельтське повір’я – якщо синиця залітає в дім, то це віщує смерть когось із жителів цього дому. І тому, коли синиця погостившись, полетіла у своїх справах, я написав таке:
Синички – вони теж сонячні зайчики,
Вістуни весни та смерті,
Бо смерть теж весна –
Оновлює грішну землю,
Сіє зерна перевтілень.
Веселі птахи світанку,
Позашлюбні діти Сонця,
Уламки дзеркала
Глухої осені дня,
Мого дитинства літаючі уривки.
Співайте мені про сніг
Важкий та холодний,
Про сани, які слід у пивницю кинути,
Про воза, якому слід приробити колеса,
Бо кожне колесо – теж сонце,
А кожна пісня – легенда про круговерть.
Розкажіть мені
Про метемпсихози Ешера.
Співайте пісню вічного танцю мені!
У новому життю народжуся птахом
Чи веселкою, чи колесом млина
Чи просто поетом,
І буду Сонцю незнаному співати гімн
Своїм ірландським танцем.
Живіть, птахи жовтого сонця
І синього неба
В містах сірих горобців-атеїстів.
© Copyright: Анна Дудка, 2012
Свидетельство о публикации №212120100640
Другие статьи в литературном дневнике:
