Попередня частина: http://www.proza.ru/2019/10/02/1686
http://www.proza.ru/2019/10/20/1091
В магічнім ореолі піднебесся,
неначе не закінчується п’єса,
у блиску хмар лиш уяви,
сюжет її твори.
У мерехтінні білих хмар
неначе сотня там отар,
небесні гонять пастухи,
а то пастушки-вівчарі.
Це повітрулі тут живуть,
прохання є? А вони ждуть
і на прохання неземні
краплі дощу будуть землі.
У лазурове небо подивись,
вона там є - дивись увись:
у хмарах – личко неземне,
є білосніжне й дощове.
Вже ними небеса цвітуть,
дощ після спеки принесуть,
там магії в височині -
небесно-сині кольори.
Продовження: http://www.proza.ru/2019/11/11/44
Продовження: http://www.proza.ru/2019/11/09/1035
12.09.2019-27.10.2019.
Світлина Ігора Винниченка:
“Магія піднебесся…”