Попередня частина: http://www.proza.ru/2019/08/04/1810
Бистра вода краєм грає,
з річки воду набирає
веселочка семистрічна,
світить кольором привітно.
Виграє понад селами,
містом і селом, мостами,
городами і лісами -
грози вдалині з громами.
Вдалині гроза ходила,
блискавками миготіла,
та сюди вона не йшла:
звідси вже пішла гроза.
Це отут вона ходила,
блискавками засвітила,
наче сам отут Зевес
сердився на когось десь.
Може так він гуркотів
і громами задвигтів,
на кого це він сердився,
хто отам так провинився?
Там була така потвора,
стільки вгробила народу,
хто оту потвору слухав,
то брехня звисає з вуха.
А хто силі піддавався,
то з нічим і зоставався,
а бував хто молодець -
вистоїть насамкінець.
Отакі були тут грози,
під час всякої погоди
захищай, обороняйся,
вистоїш і усміхайся.
А Зевес вже відсердився,
їхав, вдалині трудився,
лишив Іріс осяйну
і веселку стрічкову.
Продовження: http://www.proza.ru/2019/08/18/1754
9.08.2019.
Картина із інтернету.