Попередня частина: http://www.proza.ru/2016/11/20/2117
Життя неначе морська хвиля:
на берег випливе, назад втече,
приносить піну із собою,
буває тихою чи бурею реве.
Наче життя міняє море вигляд:
світанки, захід, променів політ,
то воно тихе й лише чайка
над морем одинока пролетить.
Буває похмурніє море,
суцільні зграї хмар несе
і ось від самої землі до неба
лиш хвилі висота, й небо низьке.
Так штормами бушує море
не день, не два, багато днів
і небо з хвилею затіє суперечку,
хто більш сірий, швидший політ.
Та після бур буває світло,
що виринає із навали хмар,
і вони поступово розійдуться,
зникає хвиль високий вал.
Затихне море, знов покірне
встеляє хвилю біля ніг
і ніжний вітер лиш обгорне
теплом чи холодом, неначе сніг.
Наче нагадує безкрайнє море:
на ньому будуть бурі і шторми,
вони закінчаться, та не сьогодні,
їхнє закінчення чекай завжди.
Притихла хвиля лазурова,
торкнеться подарунку від штормів:
це тільки мушля і вона блискуча,
у ній звук моря назавжди шумів…
Продовження: http://www.proza.ru/2017/02/12/2457
30.12.2017.
Фотографії із інтернету.