Translation of Валентин Лученко http://www.proza.ru/2013/09/21/1713
Just to love
It’s just in my nature to love: the September abundant rains, droplets hanging on the needles
of the pines, and grass reincarnation which is green again, as in April or May.
I’m kissing your hand which is so mine, searching for the line of fate, and covering my hand with it. I see the fall-winter-spring trajectory. My heart is no longer sick and fears disappear.
Children are getting born and grow rapidly, those of nightingales, owls, cuckoos, and storks.
God will send a piece of bread and morsel of sky to everyone. Something will be given for needs and something shall be taken with percentage from serendipity and the talent, which belongs only to the Universe.
What am I talking about? It’s about it, the love which depth I’m not able to explore.
So I’m looking out the window, enjoying the after-rain view. It’s a well-composed autumn…
Original:
Про100 любити
Просто любити. Рясні вересневі дощі. Крапельки, що висять на хвої.
Реєнкарнацію трави, яка зеленіє знову, як в квітні або маю.
Я цілую руку твою_мою. Видивляюся лінію долі. Накладаю на свою. Бачу
траєкторію осені_зими_літа. Перестає серце моє боліти та зникають страхи.
Діти народжуються, швидко ростуть: солов`їні, совині, зозулині та лелечі.
Кожному пошле бог кавальчик хлібця і штаточок неба. На потребу дадуть, з
відсотком візьмуть з талану і таланту, який власне лиш Всесвіту і належить.
Про що це я? Та все ж про неї, про любов, чию глибину дослідити не здатен.
Тому дивлюсь у вікно. Післядощів`я. Погідна осінь...