Просто любити. Рясні вересневі дощі. Крапельки, що висять на хвої. Реєнкарнацію трави, яка зеленіє знову, як в квітні або маю.
Я цілую руку твою_мою. Видивляюся лінію долі. Накладаю на свою. Бачу траєкторію осені_зими_літа. Перестає серце моє боліти та зникають страхи.
Діти народжуються, швидко ростуть: солов`їні, совині, зозулині та лелечі. Кожному пошле бог кавальчик хлібця і шматочок неба. На потребу дадуть, з відсотком візьмуть з талану і таланту, який власне лиш Всесвіту і належить.
Про що це я? Та все ж про неї, про любов, чию глибину дослідити не здатен. Тому дивлюсь у вікно. Післядощів`я. Погідна осінь...