Письменники i читачi.
Почавши писати ці спогади, ловлю себе на думці, що розкриваю одну з страшних державних і суспільних таємниць.
Почну здалеку.
Кожна людина, що пише і десь друкується, і не будемо лукавити, що це не так, мріє щоб його прочитали.
Далі ці мрії рухаються до видання своєї книжки, якимось, в залежності від популярності Автора, солідним, чи не дуже накладом.
Бажано, щоб книгу помітили, прочитали, не викинули на смітник, або не здали на макулатуру і апофеозом мрії – поставили книжку на книжкову полицю, періодично перегортали, черпаючи з неї, як з «джерела мудрості».
Наявність книжкових полиць в домі завжди свідчила про свого господаря, як про освічену і культурну людину.
Коли ж такими полицями заставлений кабінет публічної людини, без сумніву, довіра до неї, в очах громадськості росте.
«Який грамотний! Які і скільки книжок на полицях! Мабуть все то перечитав!».
Державні і громадські діячі різних рангів люблять фотографуватися і давати інтерв’ю на фоні цих книжкових полиць.
І, без сумніву, це краще виглядає, чим розповідати про свої глобальні плани поліпшення долі людей і про побудову міцної держави, біля мангала, на якому парує шашличок, з чарочкою якогось міцного напою.
По роду своєї роботи мені іноді доводиться працювати в різних «серйозних» і «високих кабінетах».
Книжкові полиці завжди вабили мене.
Погляд сам по собі просився проглянути їх «асортимент», який з перебігом часу, змінювався. Написавши «асортимент», я ні в якій мірі не обмовився товарно-базарним словом.
В часи СРСР, незмінне і почесне місце на полицях займало 55-ти томне зібрання творів В.І.Леніна.
Пізніше почесне місце дісталось 9-ти томному виданню Л.І.Брежнєва.
Що стояло до цього? Не знаю, бо особисто не бачив – мабуть 16 томів Й.В.Сталіна.
Як зараз?
Зараз повних хаос.
Хто якої політичної, громадської чи релігійної орієнтації притримується, той так цей «асортимент» і комплектує.
Написавши «комплектує», я знову не обмовився товарно-базарним словом.
Якось, закінчували роботу в одному бізнес центрі.
Всі фірми, задіяні в цьому процесі поспішали.
Ми ще не закінчили монтаж нашого обладнання, а вже почали завозити меблі і майстри по інтер’єру, художнім поглядом, споглядали загальний вигляд кабінету і робили свої корективи.
Все мало виглядати «по-серйозному».
Тут-то і почали вносити книжкові полиці…
Полиці були з книжками.
Зосереджено зайнятий своєю роботою, я не зразу звернув увагу і не проаналізував, чому це вантажники так легко ними маніпулюють.
По закінченню цих робіт, коли все вже стояло на своїх місцях, у нас виникла невеличка перерва в монтажному процесі.
Я підійшов і поцікавився – що ж читає хазяїн цього важливого для долі держави кабінету.
На цій полиці стояли історичні книги, самих різноманітних авторів.
Помітив одну обкладинку, про яку я знав, але ніяк не міг дістати.
Очі загорілися…
Хоча б полистати..
Камери спостереження ще не були встановлені і можна було…
Відкрив дверцята і легенько попробував дістати книгу.
???
Книга не піддалась!
Вона знала своє місце і не бажала «віддатися» аби кому.
Ошелешений, я почав придивлятися…
Це був шок - книги на полицях були міцно вклеєні в полицю.
На віки!
Всі книжкові полиці були інтер’єром кабінету і не більше.
Трошки передихнемо…
З цим просторим кабінетом неначе все ясно.
Я вже думав мене нічого більше не в змозі було здивувати, але…
Біля дверей менш солідного і менш просторого, ще не закінченого кабінету, також стояли полиці.
Їх вага і ємкість, говорила про меншу посаду їхнього хазяїна, але з не меншими претензіями на освіченість.
Менший об’єм наданої йому «житлової площі» не давав можливості з таким же розмахом зробити оформлення.
Спеціалісти по інтер’єру вирішили це питання дуже оригінально.
В тоненькі умовні полиці були вклеєні акуратно обрізані на різну глибину корінці книг.
Дуже вигідно.
Середину на макулатуру, корінці в інтелектуальний інтер’єр.
А яка різниця?
Мені навіть здається, що існує ціла індустрія, яка виконує подібний вид «інтелектуально-художніх» послуг.
Згадалось з давнього гумору «Літературної газети»:
«Купляйте шпалери тільки у нас. Тільки у нас – повне зібрання творів … По вашому замовленню, ми можемо виготовити шпалери с повним зібранням творів і інших авторів… ».
***
Все ж сказати, що «серйозні люди» зовсім не читаю буде несправедливо.
Якось в одній «серйозній організації» на столі я помітив, серед стопки книжок, двотомник Фрідріха Ніцше.
У мене є таке ж видання.
Перший том прочитався легко.
Другий – не знаю, чи то занадто зарозуміло сам автор писав, чи сам не доріс до нього – осилив з натугою і мало що залишилося в пам’яті.
Іноді у мене пробували брати на читання, але швиденько в вибаченням повертали так і не зрозумівши думок Автора.
Побачивши ці книги, до яких, як було видно по закладкам, часто зверталися, мені захотілось глянути в очі цій розумній людині.
Хазяїна в той час не було, зустрівся я з ним тижні зо два по тому, на завершальному етапі наших робіт.
Хазяїном виявилась хазяйка – симпатична молоденька дівчина.
Я, було, хотів накидати їй компліментів, висловити своє захоплення і похвалу, але вона якось дивно зніяковіла і почала чомусь виправдовуватись, пояснюючи, що Книги їй потрібні тільки по роботі.
Я так і не зрозумів, в чому був її «кримінал» і за кого вона мене прийняла.
От так буває в наших непростих відносинах між письменниками і їх читачами.
***
Переклад один в один на російську мову «Писатели и их читатели».
http://www.proza.ru/2013/11/23/1558