Ч. 4.: http://www.proza.ru/2013/05/27/782 Про державнi мови, рецензii та жлобство
***
Кора Крылова:
Добре, що Ви так впевнено наполягаєте на своїй позиції, що треба вільно говорити про все, що думаєш. У Вас стійкий характер. Це дуже добре. Та і в мене не слабка точка зору, яку я раніше продумувала, щоб прийти до висновків. Зараз я Вам її спробую висловити.
Ви назвали моє небажання публікувати рецензійні розмови "жлобством". Це з якого боку не подивись, не відповідає дійсності. Не дуже вдале застосування слова ні по місцю, ні за змістом.
Відповідаю Вам довгим переліком "як" і "чому", тому принесіть чашечку чаю та сідайте зручніше, щоб не заморилися читати про цінність епістолярного жанру. :)
По перше: треба зберігати рівновагу (равновесие в энергии). Коли пишеш одній людині, то тут виходить одне відчуття, коли пишеш статтю для багатьох, то це інше відчуття. Якщо зібратись писати одному з думкою проте, що це потім опублікуєш для багатьох, то хотів би ти або не хотів, все одно будеш писати як для багатьох, а не одному. А я люблю писати листи і розмовляти з однією людиною. Навіщо мені відрікатися від цієї радості? Тим більше, що поки то з одним, то з іншим розмовляєш, обов’язково приходять нові думки та асоціації. Все це докупи можна потім у голові переробити у нову статтю, цікаву для багатьох, підібрати підходящі слова, згадуючи ті розмови наодинці. Тому що люди дуже схожі між собою та пов’язані один з одним значно більше, ніж вони про це здогадуються.
По-друге: не зручно сидіти на двох стільцях. Краще займатись уважно одним, потім другим, ніж обома одразу. Тим більше, якщо добре зробити перше, то воно допоможе і в другому.
По третє: згадайте свій вірш "Балада про геометрію", де сказано про путі-доріжки добра. В цієї непередбачуваності добра є його сила: так його важче піймати або заборонити. Та простіше кажучи, це його природна властивість, яку нікому не змінити: воно вільно перелітає, як метелик з квітки на квітку. Навіщо ж метелика прив’язувати або ставити йому межі?!
По четверте: з одного боку маленького і незначного в житті немає (хоча все має порівняну цінність, тобто дивлячись з чим порівнювати). Ви кажете, що мало писати одній людині, а я кажу, що це багато, коли є людина, яка може в повній мірі відгукнутися на саме цього кольору думку, а інша людина відгукнеться на іншу або на ту саму, тільки в іншому кольорі. Це як в музиці мелодії: варіації і переспіви цінні теж. Це як різні мови, які передають одну й ту саму ідею в різних відтінках. Це теж важливо і цікаво.
З іншого боку про поодинокий випадок розмови можна сказати, як про прецедент в англійській юридичній практиці: в цьому правознавстві приділяють увагу прецеденту, як важливій складовій законотворчості в Англії. По їх законам, якщо десь на суді був прецедент вирішення справи нетрадиційним шляхом (нехай і поодинокий), то це може розглядатись як можлива основа для написання закону відповідно до прецеденту, якщо для цього будуть умови. І маленький прецедент може згодом перетворитися в закон і увійти до складу великої ріки англійського судочинства та правознавства.
І ще з одного боку: маленьке може дуже допомогти великому. Наприклад, гусінь годує велику рись у лісі. Як це може бути?
Гусінь нічного метелика з’їдає молоді голки ялин (є такі види метеликів) і трохи розріджує їх гущавину угорі. Завдяки цьому більше світла падає на землю, і там починає рости молодь дерев, кущів та трава. Бобри гризуть ці дерева для своїх хаток, але багато гілок залишається на землі. І серед цих гілок, кущів та трави складаються умови, де дуже добре ховатися зайцям, тому зайців розводиться багато-багато. Вони з гущавин перебігають та гуляють навколо них. Тому рись не буде голодна, а завжди зможе піймати якогось неуважного зайця, бо зайці, коли їх дуже багато і їжі дуже багато, робляться неуважними, розслабленими. Рівновага починає порушуватись. Рись допомагає поновлювати рівновагу. Живуть і ялини, і кущі, і трава, і гусінь, і бобри, і зайці, і рисі. Багато хто живе, коли всі один одному в міру допомагають або стають у пригоді. Так і маленьке може допомогати великому, який про це і не здогадується.
З четвертого боку: чому Ви так впевнені, що думка, яку писали одній людині у Просторі зробить меньше, ніж якщо цю думку опублікувати для багатьох? Як це можна виміряти? Щоб впевнено стверджувати, скільки робить думка, треба бачити роботу думок у Просторі. Або хоча б відчувати. Ми поки що цього не вміємо, тому ми можемо спиратися лише на своє відчуття, яке не дарма у нас є і яке з нами розмовляє постійно — тільки прислухайся. В одному випадку воно каже: "пиши для багатьох", в іншому каже: "можна написати на сторінці сайта", ще воно каже: "а це можна писати лише у листі", воно може підказати: "зовсім не пиши цього — краще ще подумати". Ось такі відчуття...
02.04.2013 20:41
***
Братислав Либертус:
Ну що ж... Оскільки стільки доводів - то я змушений лише посміхнутися про себе, та віддати Ваш розсуд на волю Бога: упевнений, що з часом Вам відкриються істини, які підштовхнуть Вас до вірного рішення. А зараз же, бачу, Ви поки ще блукаєте у собі та своїх принципах, немов у лабіринті...
П.С.: Щодо мого народу, то правильно казати: "карел", "карели" (на слов'янський лад; а на карельский - "кАр'ялан", "кАр'ялАйзет"), - такий ось маленький лікбез. Щасти!
Моя Вам квітка, Коро: @->>-
02.04.2013 21:16
***
Кора Крылова:
Времена меняются и мы меняемся вместе с ними, как говорят англичане.
Спасибо за цветочек, и Вам счастья и вдохновения.
03.04.2013 08:29
***
Кора Крылова:
Прошу вибачити за неправильне написання слова "карелів". Це не навмисно. Спасибі за роз'яснення щодо цього слова і за те, що не образилися.
А щодо Ваших слів «А зараз же, бачу, Ви поки ще блукаєте у собі та своїх принципах, немов у лабіринті...» можу відповісти давньою латинською пословицею:
Damnant, quod non intellegunt – осуждают, потому что не понимают.
Например, прежде чем коротко сформулировать то, что написано в моей публикации «О применении матерных слов», я много лет думала на эту тему и искала ответы в разных источниках (книги, люди, природные явления). Это появилось не вдруг. И основа ответа на этот вопрос лежит не в моей мудрости, а исходит от более гениальных первоисточников, которых мне в своём поиске удалось втретить. Этими источниками я тоже восхищаюсь, но если я бы попыталась просто процитировать их, то вряд ли множеству людей они были бы так понятны, как мои простые слова. Многим и эти простые слова будут не понятны.
Поэтому, если что-то не понятно, то правильнее будет отложить информацию в сторону и не мучить насильно себя: когда надо информация к Вам сама прилетит, - мысли прилетают по созвучию.
03.04.2013 10:45
***
Братислав Либертус:
Tempus narrabo)). @->>-
03.04.2013 23:07
Источник: http://www.proza.ru/comments.html?2013/02/12/1946