ВСТУП
Я не збирався писати про це і друкувати ці роздуми раніше.
І зараз пишу не заради чогось особистого, або для задоволення якихось літературних творчих амбіцій. Найімовірніше, написане нижче, є лише скромною краплею до багатоголосся вже сказаних слів на тему біблійних писань.
Але я взявся за перо, бо для мене все набагато складніше і серйозніше.
Навіть не знаю, як у перших рядках точно пояснити, щоб мене правильно зрозуміли.
Назву це особистим обов'язком, місією, або простягнутою рукою допомоги на заклик, що пролунав з невідомого мені минулого, чи ще звідкілясь, про яке ми таки зовсім нічого не знаємо.
У недалекому минулому мене часто мучив спогад про Сон, який привидівся мені не зрозуміло нащо. У життєвій метушні з часом забув про нього. Я тоді трохи не зрозумів що до чого, тому що він обірвався із дзвінком будильника. Мені багато чого сниться, як серйозного, так і не дуже. А недавно ...
Він приснився мені знову. У порівнянні з тим давнім сном, датованим мною десь осінню 1980 року, сюжетно майже один в один. Різниця тільки в тому, що головний персонаж моєї розповіді в першому Сні з'явився мені в образі звичайної європейської людини, а недавно ... І цей Сон був з логічно закінченим фіналом.
СОН
Мені часто сниться моя Батьківщина в українському Поліссі, куди я щороку намагаюся вирватися, як тільки з'являється дірка у метушні морочливих днів. Сниться ліс, сниться, як блукаю його стежками. Іноді ці Стежки Снів повторюють дійсність моїх блукань, а іноді заводять у місця, яких в реалії немає.
У цьому Сні я брів звичайною своєю дорогою по лісових просіках, точно знаючи, що чекає мене на кожному наступному перетині, біля стовпів, що розмежовують лісові ділянки. У «своїх угіддях» я їх знаю всі: і «в обличчя», і за номерами, також знаю, куди веде кожна просіка що відходить від них. Іноді виникають нові відгалуження, які рубають або протоптують для проїзду машин до ділянок що вже розробляються або підлягають лісозаготівлі. Тоді я відразу досліджую цю нову дорогу, щоб бути завжди в курсі всіх змін.
Нова просіка виникла несподівано. Погляд, яким прочісував ліс попереду себе, не помічав нічого нового. Раптом, ні з того ні з сього, серед сосен виникла протоптана дорога. Хоча ні, це була не дорога після проїзду машини або кінського вантажного воза, що заросла з часом травою. Пройшла людина і пройшла недавно ... Вона, як би чітко виднілася в моєму погляді і, в той же час, особливих змін на підстилці з хвої та трави не бачилося. Проходив або проходили. Іншим разом я би мимо пройшов. Але зараз невідома сила тягла мене туди по цій неясною доріжці. І я пішов.
За всіма спогадами знав - за стіною сосен повинні були бути порослі з часом березою, вільхою і верболозом покинуті торфорозробки. У дитинстві ми там часто підробляли влітку, навантажуючи на машини сухий торф, яким всі окружні села топили печі. Вийшов до того місця і ошелешено здивувався. Переді мною красувалася гладь озера, якого тут не повинно було бути. Озирнувшись і прийшовши від здивування в себе, побачив вдалині силует чоловіка, що сидів на березі під групою дерев. Силует нахилявся до землі, брав щось, можливо, шишку або камінчик і невпевнено кидав його у воду. Ця невпевненість бачилась в його положенні, у всіх його рухах. Поки я до нього йшов - встиг розгледіти. Мені не вірилося - індіанський юнак років 20-25, з довгим, трохи кучерявим волоссям на проділ по середині. З правого боку у волоссі на маленькому плетеному обручі перо. Відзначив про себе - яструб-тетерев'ятник. Подумалося - перо, ймовірно, з «моїх гнізд». З одягу - пошарпана шкіряна куртка з бахромою, такі ж штани і мокасини. Ніяких особливих прикрас.
Коли я підійшов, він навіть не обернувся.
- Це я протоптав стежку і «покликав» тебе. Я довго чекав ... Сядь і послухай ... Нічого не говори, просто слухай.
Я мовчки присів на виступаючий корінь, зрідка поглядаючи на юнака. Час біг, перетворюючись на тривалу паузу. Нарешті він знову заговорив:
- Мій Учитель .... Я вірю словам Його, але ....
Юнак різко обернувся і подивився на мене сумними, повними сліз очима. На нього не можна було дивитися без жалю, стільки туги проглядалося в його погляді.
- Він сказав, що я ... Я повинен зрадити його ... Він сказав, що наш народ за це може проклясти мене, але Так Треба ... Я не можу ... Я не хочу! Чому я?
Він майже плакав.
Деякий час ми сиділи відчужено, кожен поринувши в свої думки. Я не міг збагнути, навіщо я тут, навіщо мені чужі проблеми і що, власне кажучи, відбувається.
Юнак трошки заспокоївся. Згорблена від тяжкості внутрішнього вантажу і душевної боротьби спина випросталася. Піднявшись на ноги і гордо розправивши плечі, він, все ще з деяким трепетом у голосі, промовив:
- Я не знаю, зважуся я на те, що мені запропоновано, але хочу, щоб ти знав і розповів про це іншим - я НЕ ЗРАДНИК. Я прошу тебе: зроби так, як я прошу, інакше ... навіщо тоді ...
Впевненість у його поставі і в голосі міцніла з кожною наступною хвилиною. Тепер, стоячи переді мною, він більше не був схожий на слабкого, розгубленого хлопчика, а був подібний на Воїна-Пса *, що ввігнав спис в шкіряну смугу, прикрашену вишивкою з голок дикобраза і орлиним пір’ям, яку носили через плече самі мужні воїни його народу. Його погляд означав - «Я прийняв рішення і не зійду з цього місця!»
Від потоку мінливих подій я не відразу зібрався з думками, але, спостерігаючи за його перетворенням, зрозумів - Він Це Зробить.
Піднявшись і глянувши йому в очі, я нарешті спитав:
- Хто ти?
«Воїн-Пес» гордо відповів:
- Мене звуть Іуда!
* * *
Я той, хто вірить і керується по життю порадами і волею своїх Снів.
Тепер же, я просто морально зобов'язаний не промовчати.
Згідно Їх волі я і вчиняю.
ПОЧАТОК
Отже, мова піде про реабілітацію Іуди Іскаріота, ім'я якого міцно увійшло в Історію, як ім'я зрадника, запроданця, низькість вчинку якого обтяжується ще й тим, що зробив він це начебто з корисливою ціллю, спокусившись на гроші. У наш час людину, яка вчинила щось подібне, так переносно і називають - Іуда.
А чи так воно було насправді?
Для того, щоб братися писати на подібну тему, потрібно знати Джерело, на базі якого берешся висловлювати свої думки або пробувати міркувати про те, що насправді могло бути за написаними на аркушах паперу рядками. Насмілюсь запевнити - знаю. Заздалегідь відсуну убік всякі спірні роздуми і спірні питання, які іноді лунають про те, чи був такий персонаж в Історії взагалі, чи був сам Ісус Назаретянин взагалі, і чи було все так, як ми читаємо взагалі. Базуємось лише на тому, що є Старий Завіт і є Новий Завіт, перекладені на зрозумілу нам мову, і ми його всі разом читаємо.
ТРОХИ ПРО СВОЮ ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ПЕРШОДЖЕРЕЛА
Вперше книга Старого Завіту попалася мені в руки у мого діда, яку йому подарував рідний брат. Брат був Баптистом і хотів, щоб і він «увірував». Мій дідусь взявся за вивчення Книги, але, будучи по життю людиною допитливою він ніколи не сприймав нічого на віру і читав її по-своєму.
У дитинстві я кожне літо проводив в гостях у дідуся і бабусі. Часто нежданно приїжджаючи, заставав його за столом з Біблією і з листочками, куди він щось виписував. Якось я ненароком, як би пробігаючи повз, запитав у нього про ці записи. Він мені почав розповідати про прочитане, ділився своїми думками про нестиковки у текстах по подіях, про нестиковки по закладеним ідеям, які були ним помічені у Книзі. Сказати чесно, тоді я не дуже досконально вслухався, мене більше тягнуло на вулицю до друзів, до лісу, на річку. Після того, як він помер, мені захотілося знайти і зберегти ці записи, але вони зникли у метушні разом з макулатурою як нікому не потрібні. На жаль проґавив.
Пропала і Біблія. Один з двоюрідних братів, будучи курсантом вищого політичного військового училища, не подумавши про наслідки, взяв її почитати. В училищі книгу, звичайно, відібрали.
Пізніше я також досконально прочитав і Старий Завіт, а вже тим більше Новий Завіт, який зараз зусиллями багатьох християнських церков, як наших, так і з-за закордону, поширений повсюди.
Правда дехто каже, що я його неправильно читаю. Мені говорили, що перед читанням потрібно було звернутися до Господа і сказати: «Господи, допоможи мені зрозуміти слово Твоє». Якщо так читати, то воно, Слово Господнє, «відкриється правильно».
Я не звертався, а читав, спираючись на свою «дурну і недосконалу» голову. Так само, як і мій дідусь, я ніколи нічого не приймаю на віру і, тим більше, з чужих слів.
Кажуть, онуки часто схожі саме на своїх дідів. Пізніше онук не усвідомлено пройшов тим же шляхом, що і його дід. Тепер мені здається, що так і мало бути. Який був би толк, якби мені дісталося Готове. Кожен повинен пройти дорогу самостійно.
Зараз у мене є такий же зошит, ймовірно зі схожими, як були у мого дідуся, записами. Правда, більше по Новому Завіту, як більш зрозумілому, більш акцентованому і актуальному на сьогодні. Однак і по Старому Завіту є писані окремі записи на розпорошених у різних місцях клаптиках паперу: писав, де доводилося і на чому доводилося. Також багато що згадується при виникненні питань і дискусій, які в мене іноді виникають при контактах з суспільством, розмовляючи на цю тему. Зошит досить ємкий з безліччю сумнівів по ходу, з безліччю питань, що виникали в процесі читання. Сумніви і питання групувалися в думки і висновки, деякі з яких зараз просяться бути озвученими.
Я абсолютно не претендую на якісь відкриття, на право першопрохідника і авторство думок. Більше того, впевнений, багато чого вже десь висловлено і написано як у дослідницькій, так і в літературній формі. Тут мене можна спробувати звинуватити в деякому невігластві, незнанні або не розумінні. Як же так - християнський світ має мільйони послідовників, які спираються у своїй Вірі на Біблію. Можна було б звинуватити у плагіаті, посилаючись на роботи, які вже існують. Дійсно, щось і когось читав. Про більшість досліджень та роздумів чув, але на очі вони мені не траплялися і прочитати їх не вдалося. Все прочитати неможливо, тим більше, коли по життю займаєшся безліччю справ і вирішуєш масу різних різнопланових питань у різних галузях. Та й як думати про новизну знахідок, якщо все так очевидно, що не помітити просто неможливо. А вже думати, що тільки я до цього додумався, і як би виходить «найрозумніший», - взагалі смішно. Тішить те, що думав про якісь моменти раніше, а з часом вже в інших авторів знаходив схожу інформацію. Відбувається повторення думок. А якщо висловлена думка повторюється у багатьох людей, тим більше, коли ці «багато» не пов'язані між собою, значить думка правильна.
Роздуми про роль Іуди у «справі» Христа датуються в моїх щоденниках 1985 роком.
Інтернет в будинку з доступом до світової інформаційної мережі з'явився в 2006 році.
А першу інформацію про «Євангеліє від Іуди» я почув десь в 2007-2008 роках.
Тоді ж став «копати», що ще є в інших, зацікавлених цією темою.
Багато з сарказмом писали про події тих часів. Думки багатьох докорінно протилежні християнській історичної класиці. Проте мене не влаштувала ні позиція Аркадія і Бориса Стругацьких у «Отягощённые злом, или сорок лет спустя», в якому Іуда представлений дурником-олігофреном, бо не могла така людина практично вести бухгалтерію Апостолів, ні атеїстична позиція Дем'яна Бєдного в поемі «Новый Завет без изъяна евангелиста Демьяна», де спочатку Іуда нібито виглядає як саркастично позитивний персонаж, вчинок якого послужив створення Христової церкви, а в подальшому знову виписується як простуватий дурник, якого«кинули»на похвалу хитрі Левити. Ще жорсткіше й конкретніше розвиває в цьому напрямку думку психолог Віт Ценев в публікації «Иуда. Версия предательства». У цій статті взагалі немає ніяких сумнівів щодо слабоумстві Іуди.
ВІДСТУП ПРО РЕАЛІЇ ІСТОРІЇ
Хто наважиться стверджувати, що Історія яка вивчається у суспільстві така, якою вона була насправді. Кожен час пише її під себе, на догоду поставленим в конкретний момент завданням. Кожен з нас може судити лише про історію свого життя, та й то, тільки спираючись на ту інформацію, якою володіє. Про наше життя, в наш час, пишуться різні Історії, а вже говорити про події вчорашні і, тим більше, часів двох тисячолітньої давності взагалі смішно. Не мені вам розповідати про події часів «Пошуку Відьом» у часи середньовіччя, або про часи, коли легіони «ворогів народу» в часи Соціалізму були розстріляні або заслані на каторгу. Прийшли інші часи, які виправдали спалених, четвертованих, задушених, утоплених жінок і їх сім'ї, які, як виявилося, були не причетні до багатьох навішених на них гріхів. «Вороги народу» так само були не зовсім ворогами, зрадниками, терористами, отруйниками, що пробували зазіхнути на щастя народне. Після радянських таборів і тюрем багатьом з арештантів вдалося домогтися реабілітації. Багатьом реабілітація прийшла вже після їх смерті. Держава та суспільство визнало, що вчинила несправедливо. Бувші репресовані з натугою отримали документ, з якого випливало, що тепер вони, як би були не зовсім і винні. Я до подібного шарахання держави «від холодного до гарячого» ставлюся дещо скептично, але про це якось іншим разом.
У «справі» Іуди реабілітації не хоче ніхто, бо це посіє хаос і підірве підвалини християнського суспільства, що базується на «Святій Біблії», де «жодна думка, жодне слово, жодна буква не може бути змінена або викинута». І що якась реабілітація однієї людини, якщо «на кону» цілісність і духовна керованість багатомільйонних мас народу. Всіх, хто думає інакше, справами і думками суперечить цій «генеральній лінії», чекає анафема. Я не боюся. На мені вона вже є і мені без різниці, бо я не адепт, а торжество справедливості, хоча б і в моїх особистих висновках, мені дорожче. Кожен має справедливо отримати по вчинкам його, навіть якщо не за життя, то хоча б в людській пам'яті.
Скільки б не минуло часу, а повернути чесне ім'я людині ніколи не пізно.
СЦЕНАРІЙ І П'ЄСА
Вивчаючи та порівнюючи тексти обох книг Біблії, я звернув увагу на постійні посилання подій, що відбулися у Новому Завіті, на пророцтва, накреслені в Старому Завіті. Не буду наводити приклади і розбирати безліч різних цитат на різні теми. Висловлю одну узагальнюючу думку, що стосується фіналу подій життя Ісуса Назаретянина і його перших Апостолів, природно, включаючи також Іуду Іскаріота.
Якщо говорити мовою драматургії, то Старий Завіт - Сценарій подій.
Новий Завіт - П'єса, зіграна за цим сценарієм.
Дуже короткий виклад сценарію звучить так:
Прийде Месія - Син Божий.
Його не приймуть, зрадять і «відданий буде смерті».
Потім Він воскресне.
ІСУС І ЙОГО АПОСТОЛИ
Ісус Назаретянин прийшов Пророком у цей світ.
Він ніс людям слова про Мир, Любов і Добро.
Старий Завіт пророкував про прихід Месії. Однак Ісус був не першим.
Пророків було багато, кожен про щось філософствував, кудись кликав народ.
Смутні були часи. Народу було важко визначитися.
Та й що народ? Народ складається з окремих індивідуумів і в кожного своє на умі.
Ісусу було важко направити людей «на шлях істинний».
Навіть його сім'я та його Апостоли часто не розуміли і не приймали його ідеї.
Деякі навіть покинули його.
Читаючи Новий Завіт, по ходу виникає питання, чому Апостоли були не здатні зрозуміти «думи Його». Прочитавши написане іншими авторами, волею не волею піддаєшся впливу чужої думки. Або у них дійсно у всіх були проблеми з головою, включаючи і нашого героя розповіді, якщо орієнтуватися на тексти цих авторів і авторів Євангелій? Навіщо тоді Ісус їх вибрав собі в послідовники? Якщо так, то невже сподівався з такими учнями втілити свої ідеї в життя? Або він їх вибрав, бо в самого були ті ж проблеми? І яка церква повинна була народитися на цьому ґрунті? Невже неосвічена і недоумкувата?
Ставлячи безліч цих питань собі, я не хотів би давати на них відповіді. Якісь каламутні і неприємні в оцінках думки є, але я не наважуюся їх навіть натяком озвучувати, бо хотілося б думати інакше.
Хотілося б, щоб було по-іншому ....
До події, що не стикуються між собою і викладених різними «свідками» по-своєму, з по різному проставленими акцентами у мене мало віри.
У моєму баченні, Ісус був Поетом, Ідеалістом і Мрійником, який ніс людям слова миру і добра і бажав змінити жорстокий світ навколо себе на краще. У цьому ключі розмірковую далі.
Я уявляю, як Він маявся і як переживав.
Скільки людей зцілив, скількох нагодував, скільки інших чудес звершив, щоб повірили.
Стільки витрачено часу, стільки зусиль, а толку ніякого - не-ро-зу-мі-ють.
Потрібно було робити щось екстра неординарне, докорінно радикальне.
Вихід Він знайшов у Старому Завіті.
«І після закінчення шістдесяти двох седмин буде погублений Месія і не буде;»
(Книга пророка Даниїла 9:26).
Для просування ідеї зневірений Ісус зважився зіграти п'єсу за вже написаним Старозавітнім сценарієм. Залишилося вибрати акторів і розподілити ролі.
Якщо з Головним Героєм було ясно, то з іншими ..., а, головне, з роллю «актора» на Зрадника. Прогадати було не можна. Ймовірно, Він добре вивчив своїх Апостолів і знав, на що кожен з них був здатний. І дійсність підтвердила правильність його вибору. Коли Його заарештовували, більшість Апостолів просто розбіглося, а Петро, один з найвірніших учнів, відрікся від нього.
НОВИЙ ЗАВІТ
Сценарій написаний, п'єса зіграна, далі на нашу історичну сцену виходять «літературні критики». Критиків було багато, але здати свої праці в тираж вдалося тільки чотирьом. З якої причини кожен з них писав свої рецензії на зіграну п'єсу Нового Завіту можна тільки здогадуватися. Все залежало як від завдань, які ставив перед собою сам критик, так і від «журналу», в якому передбачалося друкувати текст. Але найцікавіше в цій історії, що ніхто з них п'єсу не дивився. Все писалося з чужих слів. Незважаючи на це, редактори Нового Завіту взяли тексти в тираж. Тексти багатьох інших «критиків» не взяли.
У всіх чотирьох канонічних текстах Євангелій Іуда у різних варіантах зображений з негативного боку або як зрадник.
ЕПІЛОГ
Виконуючи волі своїх Снів, я роблю спробу реабілітувати людину, не причетну, на мою думку, до того злодіяння, якого він не вчиняв. Для виправлення більш ніж вірогідної несправедливості та повернення чесного імені людині завжди є час, скільки б ця несправедливість не тріумфувала в історії.
Природно, це така ж версія або гіпотеза, як і вся історія роду людського, бо не було мене тоді там, і не був я свідком тих подій, як і багато тих, що протягом 2000 років, кожен по –своєму, писали про них. Але у мене був Сон. А що було у інших?
Незважаючи на деякий релігійно-ідеологічний тиск оточення, яке сповідує традиційну християнську Історію, допускаю, що не був Іуда ні казнокрадом, ні дурнем, ні зрадником. Я б навіть наважився назвати Його Героєм, який віддав все, що у нього було заради торжества Ідеї і заради Учителя, якому повірив. Багатьом у той час і надалі, для торжества тієї ж Ідеї, необхідно було представляти події й поведінку персонажів п'єси саме так, як про них написали. Хоча, чи не погодився з таким розкладом і не цього хотів сам Ісус?
І що ж було далі? А далі знаходимо маленький епізод з Першого послання до Коринтян Святого Апостола Павла.
«... І що Він був похований, і що третього дня за Писанням,
і що з'явився Кифі, потім Дванадцяти; »
(Перше послання до Коринтян Святого Апостола Павла 15:4-5).
Значить, після вистави Актори таки зібралися (за Павлом), повною трупою. Ймовірно для підведення підсумків та визначення стратегії, що робити далі. Значить, вони зібралися Всі, якщо Павло не помилився, або не збрехав, і Іуда був з ними. Подробиць немає, проте, якби Іуда дійсно по-справжньому зрадив і з'явився б на загальний збір, то реакція учасників дії була б відповідною і в Історії збереглася б. Допускаю, що Ісус тільки тоді просвітив інших у тому, що до цього знали тільки двоє: Він і Іуда.
І тільки потім вже:
«... Потім з'явився більш як п'ятистам братів ...»
(Перше послання до Коринтян Святого Апостола Павла 15:6).
* * *
Іуда чудово зіграв свою роль, зірвавши всі належні негативному героєві оплески.
І вже дві тисячі років йому «аплодує» весь християнський і близька до нього «тусовка».
Але життя не спектакль і несправедливо плювати в сторону Актора, який не витримав вантажу свого «тріумфу».
І можливо десь, в незвіданих нами світах, до сих пір блукає зацькована за два тисячоліття душа і немає їй спокою від несправедливих людських проклять і зневаги.
Я почув цю біль, а ви?
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Воїни-Пси * - елітні воїни військового товариства корінного народу північноамериканських прерій Шайєнів. Відрізнялися неймовірною мужністю і самопожертвою.
На фото: панно «Таємна вечеря», роботи автора тексту.
Фрагмент панно «Іуда Іскаріот і Ісус Христос» на http://www.proza.ru/2011/12/28/645