Попередня частина: http://www.proza.ru/2016/10/23/1496
Десь у небесному чертозі
зіп'ялась Еос рожевоперста,
як солодко вона дрімала,
але уже вставати треба.
Глядить Еос з білої хмари
на світ оцей земний чудесний,
хмара приховує від смертних
дім її вітряний небесний.
Виходить Еос у альтанку
на світ дивитись земноморський,
протягує уперед ручки
і світить променем осяйно.
Враз засвітились промені рожеві,
бо недаремно звуть рожевоперста,
простір морський, земний дістала,
ранок у світ увесь прислала.
Ховаються в складках хітону
блиски рожеві, сизі і молочні,
на теплій її грають шкірі,
а ще у світлому волоссі.
Стоїть богиня у своїй альтанці,
щоранку на світ їй дивиться,
від погляду світ стане кращим
і заховається, що гірше.
Виходь з покоїв, сонцесяйна,
і радуй світ, хай прикраситься,
благослови його на краще
і надихай його на більше.
Така вже доля у богині,
довгою Мойри її ткали,
зробити світ цей кращим,
а іще добрим і світлим.
Таким, як і сама богиня,
що на краю Олімпу проживає,
розбудить світ і усміхнеться,
з ним і для нього сонцесяйно.
Продовження: http://www.proza.ru/2016/11/20/2117
1.09.2016.
Картина із інтернету.