Рецензия на «Так будзе...» (Наташа Ружицкая)

... у сторінці рідній я вмирати буду ...
Та обіймати буду всіх своїх надій та мрій...
I на своїх невтішних та малих життя теренах
Торкатись буду... непомітно й навіть без взаєм,
До кожної із крихт тих острівців добра, що залишили
Далекі, близькі, і тутешні, й віртуальні ...
Та хіба ж це так суттєво, саме які... лишень бо ДРУЗІ...
Так, лишень мої ДРУЗІ...
I втiшуся на хвильку... від тепла,
Та від цілунків на моїх долонях...
Хоча, насправді, їх не потрафило в моїм житті...
Щоб справжніх, але все ж... я ліпше заберу з собою пісню,
Що влітку моя донечка співала...
Таку простеньку пісеньку, її прості слова,
Про оксамита літний вечір, що укутав землю...
Ось тільки було літо теє, знаєш, зовсім зле,
Так само, як i цеє літо, як... i цеє літо...
Що рине зараз над усіми нами, конаючи Всесвіт...
Зле, чорне літечко, але...
Але, ти також знаєш, що ІНШОЇ немає для мене,
Щасливої Землі, тому... тому все саме так i буде...
В сторінці рідній я вмирати буду...

Ив Олендр   02.08.2014 11:58   •   Заявить о нарушении