***
ОЧЕНЬ ИНТЕРЕСНОЕ ИНТЕРВЬЮ
https://zbruc.eu/node/68603
Homo Happy
Януш Чапінський
......
Ніхто не знайде більше щастя, ніж має записано в генах — хоч би мав найгеніальніших коучерів, майстрів, вчителів, вихователів, батьків. Вони потрібні, щоб ми досягли свого максимального рівня щастя. А розподіл відчуття щастя йде чітко за географічними паралелями. Що люди ближче до полюса, то щасливіші. Що ближче до екватора, то більш нещасливі.
Але є виняток від закону географічної широти. Це суспільства Латинської Америки. Вони мешкають ближче до екватора, а за відчуттям щастя рівняються з північними європейцями.
— Бо?
— Це бентежило мене роками. Лише пишучи цю книжку, я знайшов відповідь в Михаїла Мінкова, болгарського психолога, що працює в Штатах, котрий виробив методику дослідження поширення в різних суспільствах різних алелів — тобто варіантів — гена, що відповідає за нейромедіатори, які сприяють доброму самопочуттю. Виявилося, що в Мексиці алелі щастя значно поширеніші, ніж будь-де в Європі. При латиноамериканській генетичній структурі можна мати щасливе суспільство, незважаючи на вражаючу бідність, високу злочинність, насильство, безробіття, невпевненість у майбутньому. Латиноси не мусять аж так боротися за щастя, як люди Заходу.
— Навіть коли мешкають у халупах?
— Людям, що мають алелі щастя в ДНК, для щастя не треба того, що німцям чи італійцям. Тому кожен знає, що означає іспанське слово фієста, але ніхто не знає, як воно звучить по-німецьки. Одні поколіннями соваються зранку до ночі, мають золоті гори і весь час є нещасними, а інші дуже мало працюють і небагато мають, а є щасливішими, бо бавляться. Це показує, що, коли метою людей є щастя, то кожне суспільство мусить прагнути його осягнення інакше. Бо вони відрізняються з точки зору генетичної структури. Різниця між шведами і португальцями не тільки в тому, що одні — високі блондини, а інші — низькі брюнети. Всередині ми також є іншими. І генетично обумовлені відмінності можуть стосуватися не тільки рівня щастя, а також і ставлення до кари смертю чи релігійності. Тобто не всюди вдасться реалізовувати моделі суспільства, держави, економіки, які функціонують в США чи Німеччині.
— Щастя треба успадкувати?
— Кожен або має його у своїй ДНК, або ні. Однояйцеві близнюки однаково щасливі, навіть якщо їх виховують у цілком інших сім'ях, ніколи не зустрінуться і мають абсолютно інше життя.
— Тобто не варто гризтися за дітей, бо ми їм або дали добрі гени — і вони будуть щасливими, або дали погані — і нічого не поможе.
— Дітям треба дати шанс використати те, що мають в генах. Як зіткнуться з перешкодами, то можуть змарнувати потенціал. Але вище генів людина не вискочить.
Другие статьи в литературном дневнике:
