***Ми ніколи не знаємо, прощаючись із людьми, коли ще їх побачимо. Ми ніколи не знаємо, чи ще почуємо чийсь голос. Принаймні телефонний. Ніколи не буваємо готовими до смерті, зречення, чийогось безнадійного відчуження Степан Процюк © Copyright: Василина Иванина, 2013.
Другие статьи в литературном дневнике:
|