Завари мені тиші, матусю, душа розболілась.І додай замість цукру надії, хоч дрібку... На дні.
Гострі терни життя мені зранили душу і тіло.
Ти подмухай на серце... До відчаю гірко мені.
Обійми мене ніжно, любов твоя згоює рани.
Розкажи, як повірити в щастя, бо зради довкруж.
Чому люди так часто ховають у душах капкани?
І чому коли важко, то "друзі" тікають чимдуж?
Огорни мене крилами, мамо, я виплачу смуток.
Перехоплює подих від щемного плачу душі.
Завари мені трохи дитинства із запахом рути.
Розкажи, чому маску найближчих вдягають чужі?
А я вірю їм сліпо і знов обпікаюся серцем
Та отримую в спину холодної зради списи.
Ти казала: "добро бумерангом до тебе вернеться",
То чому ж мені холодно в світі, як після грози?
Лиш твоя доброта мов молитва мене окриляє.
Я плекаю надію в щоденній своїй боротьбі...
Завари мені щастя, дай сонечка теплий окраєць.
Я повірю у диво, бо вірила завжди тобі...
Автор: Діана Гальченко
