Рецензии на произведение «Бей лежачего!»

Рецензия на «Бей лежачего!» (Алекс Ершов)

Voi olla, hyö ven'alaizet? Ven'alaizet nikedä ei suvaijah, dai ven'alaizen niken ei suvaiččou.

Братислав Либертус Новинки   24.09.2015 13:15     Заявить о нарушении
Чому ти вважаєш, що ven'alaizet никогда не могут полюбить?

Алекс Ершов   24.09.2015 18:35   Заявить о нарушении
Гідна відповідь тому, хто нізащо не зважиться гідно відповісти. Бо не володіє мовою.
Я нещодавно дуже багато перечитав і про Ліввикійську, і про Вепську. Вивчав словники. Знаєш, Братисе, мені колись набагато легше було перекладати зі шведської. Вона ж германського походження, там індоєвропейська побудова фраз. Хоча, і в німецькій мові багато труднощів, я досі не змог нічого з неї перекласти. Набагато легше з англійської, навіть з шотландської (не кельтскої).
Ліввикійска занадто складна, вона не так занижена, як сучасна англійська або французька. Може, у цьому і є причина, що не хочуть, навіть питомі носії, оволодіти нею.

Алекс Ершов   24.09.2015 19:19   Заявить о нарушении
Брехня. Ліввиківська (так само як і фінська, і всі інші мови цієї групи) - це легка мова. Значно легша за російську. Вона тільки попервах здається складною, бо незвичною. Але, коли вникнеш в неї щільніше, коли вникнеш в принципи словобудов, то досить швидко зрозумієш, що вона досить легка, і опанувати її нетяжко.

По-перше, в ній відсутнє розрізнювання на чоловічий та жіночий рід. Це в слов'янських мовах є "він" та "вона", та ще й "воно", і купа окремих закінчень для того чи іншого дієслова. А в ліввиківській - тільки "häi" - і ніякої мороки!

По-друге - у слов'янських мовах купа спеціалізованих назв для речей одного типу: наприклад, що стосується їжі - то у слов'ян: і "щі", і "борщ", і "уха", і "свекольник", "компот", і так далі. А в ліввиківській усе - "rokku" ("суп"): "kalarоkku" - "суп з риби", "kartohkurokku" - "суп з картоплі", "puunandinrokku" - "суп з фруктів", і так далі.
Теж саме - і щодо меблів: у слов'ян - і "шифоньєр", і "гардероб", і "секретер", і "буфет", тощо. А у ліввиків усе - "škuappu" ("шафа"): "шафа для книжок", "шафа для посуду", "шафа для одежі", тощо.
Так само й з одежою, взуттям, і з будь-якими побутовими речами. Так само й навіть з родичами: у них немає спеціальних назв: "теща", "племінник", "падчерка", і так далі. У них простіше: "матір дружини", "син брата (чи син сестри)", "прийомна дочка", тощо.
І ці ці назви-словосполучення пишуться одним словом, - тому й слова виглядають довшими. Значно простіше мова побудована, аніж виглядає!

Ти тільки по верхам подивився, а я у фінску мову вникати почав це на початку 2012-го, коли мені до рук вперше потрапив фінсько-російський словник. Причому, цей словник розрахований для фіннів! Там в кінці словника є вправи, приклади, тощо, - щоби навчити фіннів правильно будувати речення. І я, побачивши приклади власними очима, упевнився, наскільки російська мова складна, і наскільки простіша фінська! Ліввиківська така ж само - вони з однієї мовної групи.

І до того ж, ліввиківська значно співучіша за російську, та і будь-яку слов'янську. Просто візьми для порівняння будь-які два слова;
Наприклад: "человек" и "ristikanzu" [рИстиканзу]- відчувається дуже велика різниця у фонемі! "Че-ло-век" звучить рубано, як "чур-ка", "че-сать"; а "ristikanzu"? Проспівується, як окрема пісня!
Чи ще приклад: "язык" і "kieli" [кіЕлі]. "Kieli" - теж окрема пісня! А "язык"? "зык-зык" - як пилою по дереву. Російська мова дуже груба, і це особливо відчувається у порівнянні з лівиківською.

Ліввиківська мова одною тільки своєю фонемою діє виліковно на усю нервову систему. Ось тому північні народи славляться своїм спокійним характером, бо одне лиш співуче звучання мови вже саме по собі діє на нервову систему заспокійливо, як мантри. І ось тому чухонці (тобто, усі прибалто-фінни) мають талан шаманства, бо, завдяки власній же мові, який виробляє певний менталітет цілого народу, і завдяки поєднанню з природою - вони можуть робити такі ж дива, які міг робити Ісус. А ти читав Біблію, і знаєш, на що він був здатен. Так от: північні народи так само можуть це робити. Можуть! І в тобі також закладений такий потенціал, бо ти ліввик.

Братислав Либертус Новинки   24.09.2015 20:19   Заявить о нарушении
Тільки після спілкування з тобою можу сперечатися або погоджуватися щодо співучості тієї або іншої мови. Ти, мабуть, знаєш про конкурс співучості мов, що відбувся в 30-х роках. Звісно, перше місце здобула французька (адже, конкурс робився у Франції), друге - італійська, третє - українська. Я ж думаю так: співучість мовлення цілком залежить від самого мовленця. Якщо він має здібності до поетичного висловлення будь-щого, то і залунає мова його поетично і співучо. Незалежно, чи то слов'янська, чи угро-фінська. А якщо який-небудь "коріфєй" прозо-сайту пише на рідній мові незграбно, то й складається "впєчатлєніє", нібито мова незграбна і неспівуча. От і відповідь.

Алекс Ершов   24.09.2015 20:39   Заявить о нарушении
І до того ж, чого ти торгуєшся? "Складна", "не складна"!.. Це твоя рідна мова, Сантту, бо ти ліввик! Для тебе знати її - це справа честі! Незалежно від того, складна вона, чи ні. Але я кажу тобі, що ліввиківська значно легша, аніж здається на перший погляд. І вона значно легша за будь-яку слов'янську.

І це брехня, ніби карели не хочуть нею оволодівати: хочуть, і оволодівають. Але, звісно, у всіх людей є свої інтереси, тому кожен шукає собі друзів та круг спілкування по собі, згідно власних інтересів, та згідно власному характерові та життєвому менталітету. Кожен шукає схожого на себе.

І до того ж, коли ти почнеш опановувати рідну мову - то почнеш на собі відчувати її виліковну дію. Для твого організму це має тим більше значення, що в тобі тече ліввиківська кров: рідне буде поєднуватися з рідним. А коли повернешся додому - в Карелію, і вдихнеш рідне повітря - то відчуєш себе як на крилах, обіцяю! І коли ти ступиш у ліс - то такі в собі талани відкриєш, про які навіть і не підозрював, що вони в тебе є. Отоді ти зрозумієш, про що я говорю. А поки що мої слова - для тебе незрозумілий звук! Бо це треба на собі пережити та відчути... Сантту, ти навіть не уявляєш собі, на що ти здатен, завдяки ліввиківській крові, яка тече у тобі. А я вже маю трохи уявлення, бо я вже вдома, і тому заінтригований, і хочу рухатися далі, пізнавати та розвивати свої здібності далі.

Можеш назвати мене психом, та казати, що у мене негаразд з головою, - я на те тільки всміхнуся. І до того ж, не про усе можна говорити публічно. А про деякі речі я тобі навіть у личку не напишу, бо це можна відкривати тільки віч-на-віч, особисто. І тобі - особисто усе мацати та нюхати, і пробувати на смак, і дивитися власними очима. Є такі речі.

Братислав Либертус Новинки   24.09.2015 20:56   Заявить о нарушении
Щодо ствердження, що "співучість мовлення цілком залежить від самого мовленця" - я погоджуся тільки частково; бо сама по собі фонема мови - теж не пустий звук. Якщо захотіти, то навіть гавкаючою німецькою можна говорити так, що заслухаєшся; але, як не крути, а німецька мова усе одно гавкаюча, а англійська - звучить так. ніби в роті жувачка. А от італійська, українська, французька, а також ліввиківська - як не крути, а вони дійсно співучі самі по собі, кожна по-своєму. Про конкурс співучості мов чув у дитинстві по радіо, краєм вуха, та запам'ятав. У якому році був конкурс - не чув, і не замислювався навіть, - але, наскільки пам'ятаю, українська була названа на другому місці, а на першому - італійська. Про французьку не пам'ятаю, щоби її згадували. А щодо ліввиківської, то не думаю, що вона узагалі приймала участь у тому конкурсі, бо ліввиківська мова (як і інші мови Ерефії) завжди пригнічувалася і знищувалася стараннями росіян. Але - як бачиш, усе одно вижила... І зараз відроджується. Хвала інтернетові.

Братислав Либертус Новинки   24.09.2015 21:11   Заявить о нарушении
Якщо тобі так зручніше - так, я ліввик.
У мене розоріз очей ліввикийський. Мабуть, хтось із моїх давніх предків подарував, але я знаю їх до п'ятого коліна. Поіменно.
А ти, як можу зрозуміти, Вепс. Аж ніякий Ліввік. Перейду на російську...
Нет никакого оправдания тому, что языки и культура народов т.н. РФ остаются лишь на бумажках Законов. Типа, надо их поддерживать. На деле же, далее бумажек ничего не сдвигается. У нас на Украине есть этносы: Лемки, Бойки, Русини. Никому из властей они нафиг не нужны.
Слишком мало их, чтобы брать в расчёт. Это я о выборах предстоящих.
Братис, я немного совсем прочитал о Карелии, изучил словари. Хвала тем, кто сделал эту серьёзнейшую работу. Побольше бы тех, кто на неё откликнутся.

Алекс Ершов   24.09.2015 22:05   Заявить о нарушении
Так, не дивлячись на те, що я прямий потомок ліввиків, моя зовнішність ясно дає зрозуміти, що насправді я вепс, - хоча я не знаю, хто вони: мої вепські предки. Але, така зовнішність, такий тип обличчя, і такий розріз очей притаманні тільки вепсам, і мені цих доказів достатньо.

Хоча, мушу признатися, що для мене самого це відкриття стало сюрпризом, бо, до повернення у Карелію, я навіть і не здогадувався, що на світі існує такий народ: вепси. Але, по-перше, перша ж людина, з якою ми заговорили про мою національність, на моє ствердження, що я карел - сказала: "Ні, ти не карел, бо ти скоріше вепс". Пізніше те саме я знов почув від іншої людини. Тоді став досліджувати етнічну зовнішність північних народів, і побачив: що дійсно: у мене зовнішність більше вепська, а от моя бабуся Маня - не просто карелка, а ліввиківка (про існування ліввиків я теж взнав тільки у самій Карелії, до того думав: ну, карели, то й карели. Але, виявляється, не просто карели; виявляється, карели - це не національність, а загальна назва усіх народів, що здавна живуть у Карелії, - за виключенням вепсів, - а ці народи між собою мають велику відміну не тільки в мові, але й навіть у зовнішності.

І, ти навіть уявити собі не можеш, Сантту, що це за почуття: коли ти приїжджаєш у абсолютно тобі невідому досі країну, і бачиш навколо купу людей, які схожі на тебе. Вони ходять навколо тебе по місту, а ти - серед них почуваєшся, як риба у воді. Такого відчуття у мене не було ніде; в Україні мені завжди говорили, що в мене зовнішність незвична, і тому я дуже вирізняюся серед інших людей, дуже помітний, - хоча я поводився тихенько, і взагалі жив собі, як сіре мишенятко. Але, куди би я ні приїхав - мені завжди казали, що я дуже помітний, навіть якщо нічогісінько не роблю, а просто стою чи сиджу, і при цьому мовчу: на мене усе одно звертали увагу, навіть у транспорті, коли їду. Свою зовнішність я приймав як деякий хрест, хоча й не розумів, за що чи навіщо він мені, але змирився та жив: завжди пам'ятаючи, що я помітний, що за мною слідкують, за мною помічають кожну дрібничку. Але, коли приїхав у Карелію, і побачив, скільки навколо людей, що схожі зі мною... Не те, щоби я відчув себе непомітним, - ні! Я відчув себе як риба у воді... Мені, нарешті, стало легко дихати, радісно дихати. Тільки тому, що навколо мене стільки людей, схожих на мене. Он, навіть на фото, де я з мікрофоном, і то видно, що позаду мене стоїть хлопець-вепс: достатньо лише одного бігучого погляду. Різниця з ним у мене тільки у кольорі волосся: бо чистокрівні вепси світловолосі, а в мене волосся темне, тобто не вепське. Але очевидно, що я вепс, хоча волосся у мене й темне. Так само, як і очевидно, що й ти ліввик... Сантту, коли ти побачиш фото моєї бабусі Мані, та дяді Льоші - то будеш дуже, дуже здивований! Дуже приємно здивований. Це почуття не передати, його треба пережити. Але достатньо буде і просто приїхати у Петроской, та власними очима побачити навколо себе живих людей, схожих на тебе. Це особливе, піднесуюче почуття, завдяки якому розумієш: "Я - вдома!"... Це дивовижне, надихаюче почуття, яке вже не промянієш ні на що. Я от, виріс в Україні, але, мені Україна так і не стала рідною. Хоча і вивчив її напам'ять. Бо почуття "Я - вдома!" - у мене там ніколи не було. Була завжди упевненість, що я не вдома, що мені там робити нічого: я тинявся, і не міг знайти собі місця. Але, куди їхати, де шукати дім - я не знав. Бо будинку в мене усе одно не було ніде, і в Карелії так само нема. А я думав, що дім, почуття дому - це будинок. Чи, принаймні, населений пункт. А виявляється - ціла країна...

І я так само кожен день подумки возношу хвалу тим людям, які складали словники ліввиківської та вепської мов: бо це неоціненна праця. І я боюся знехтувати їхню роботу, тому роблю усе, що від мене залежить, аби мови ожили і розквітли. Я люблю їх: тільки за те, що я вепс, і тільки за те, що я ліввик. Хоча зараз у першу чергу борюся за відрождження ліввиківської. Чому такий вибір?... Я можу знизати плечима... Хоча, звісно, важливим морально підтримуючим фактором є те, що ліввиківська мова відроджується активніше за вепську, і матеріали по ній знайти легше.

І про українські народи я теж знаю. До речі, вже десять років минуло від того року, коли світ офіційно признав існування русинської мови, - так, що навіть є Вікіпедія на русинській мові, і вже можна почитати деякі статті, - що і роблю з цікавістю, час від часу. Звісно, що статей поки мало, але, вони є! І вірю, що наступна черга за гуцульською мовою. До речі, десь читав, що у Верховній Раді є депутат-гуцул, який добивається права говорити на гуцульській мові під час своїх виступів у Верховній Раді, - і щоби пани депутати при цьому мали таку ласку його розуміти... Тобто, вчити гуцульську мову, аби не дискримінувати його. З нього, звісно, кепкують, і мені ця ситуація знайома на власній шкурі, - але вірю, що тільки уперта боротьба і зможе отримати перемогу. Адже і русинів теж не хотіли довгий час визнавати за окремий народ. Але мусили визнати, бо дістали своїми заявами про своє існування. Отож, і всі інші народи теж з часом будуть визнані за існуючі. Головне - не мовчати. А говорити на кожному кроці: "Я - існую!"... Отаке життя, така боротьба.

Братислав Либертус Новинки   25.09.2015 05:50   Заявить о нарушении
На прозі є автор Ірина Мадрига, русинка. Живе на Закарпатті, спілкуємося з нею або російською, або українською.

Алекс Ершов   25.09.2015 18:11   Заявить о нарушении
Матиму на увазі, дякую.

Братислав Либертус Новинки   25.09.2015 18:31   Заявить о нарушении
Подивись у Ірини:
МІЙ ЛИСТ ТОБІ

Мій друже любий, що в твоїй столиці?
Чи сум, чи глум? Чи стріли й блискавиці,
І потяги жахкі, й метро зловісне,
В якому для любові стало тісно?

Ти мчиш в Москву, а чи подавсь до гаю
З етюдником писати? Я ж не знаю.
І ти для мене в Пітері, і в Омську,
І в Грозному кавказько-еквадорському.

Жахи уяви калатають скерцо,
Щось Прип"яттю завузлилось у серці.
Скажи мені, мій щирий любий друже,
Чи є кінець в ненаших зон відчужень?!

В моїх очах маліє лагідь весен,
В зіницях біль, розчавлений експресом …
Спитай мене, мій любий чуйний друже,
Навіщо сонце злісно очі мружить?

Я ж спопеліла вчора від зірниці,
Що спалахнула у твоїй столиці.
Дай звісточку, мій любий тихий друже,
Та ще до того, як зів"януть ружі.

Як яфин вже не стане на Стоєві,
Як я себе скерую до стоЄви
За все, чого не було, любий друже, -
Хіба тоді за мною лиш затужиш?!

Ні, не мовчи, мій любий вражий друже.
В моїй печалі ти себе не згубиш.
Нехай любов нас не веде до раю,
Але ж вона й серця не розтинає.

Чому не спиш вночі, мій любий друже?
Ще не скінчився місяць трудень-нуждень?
Та завтра встане день новий прозорий
І знов покличе нас у стиглі зорі.

Алекс Ершов   25.09.2015 19:09   Заявить о нарушении
Хотел перевести это на русский, но не смог.
Сильно написала Ирина, по-украински. После этого в принципе невозможно перевести.

Алекс Ершов   25.09.2015 19:19   Заявить о нарушении
Так, вже знайшов її сторінку, і якраз я зараз там: передивляюся, чи є в неї щось русинською... Бо бачу поки тільки українською та російською.
Українське перечитаю потім, та вникну; а зараз поки шукаю русинську. Якщо можеш допомогти у пошуках, то буду вдячний.

Братислав Либертус Новинки   25.09.2015 19:23   Заявить о нарушении
Не допоможу, Братісе. Русинською вона спілкується в Фейсбуку. Тут я навів той вірш, що вразив мене (Ірина, професіонал-письменник та журналіст) досить зневажливо ставиться до нього.

Алекс Ершов   25.09.2015 19:39   Заявить о нарушении
А я на російську не люблю перекладати: гидую... Тільки зрідка-зрідка, щось із польскої на російську, як виключення, та й то: тільки пісні. Ось тут у мене усе, що перекладено мною на російську: http://www.proza.ru/2014/06/02/727 - там усього лише п'ять публікацій.

А так на російську перекладати найкращі зразки творчості - то зажирно росіянам буде: у них і так свого забагато, хоч попою жуй. Тому перекладаю тільки на інші мови, які знаю. (Це така моя пихата позиція.)

Ось тут у мене пісенні переклади на українську (на даний момент 12): http://www.proza.ru/2014/06/02/736
Ось тут пісенні переклади на білоруську (3): http://www.proza.ru/2014/06/02/739
А ось тут - пісенні переклади на польську (5): http://www.proza.ru/2014/06/02/745

Інше (вірші та проза) - у мене на тематичних сторінках:
http://www.proza.ru/avtor/libertusprozaua - Українською мовою;
http://www.proza.ru/avtor/libertusprozaby - На беларускай мове;
http://www.proza.ru/avtor/libertusprozapl - W języku polskim.
Там у мене не тільки переклади моїх власних творів, але й мої переклади творів інших авторів (для них окрема тека у самому низу кожної сторінки).

Братислав Либертус Новинки   25.09.2015 19:40   Заявить о нарушении
І, звісно, є ще декілька перекладів - вони тут, на Новинках у мене лежать, у окремих теках, та чекають на перенесення.

Братислав Либертус Новинки   25.09.2015 19:53   Заявить о нарушении
Ось, тепер тільки перечитав знов, та вникнув у вірш, що ти мені привів...

Ні, він мені не сподобався, і не вразив: безнадійне ниття - це не те, що я люблю, ти ж знаєш... У мене усі пісні - зі щасливим кінцем, чи з надією на щастя, завжди. А ниття - кожен писати вміє... Такі люди ніколи свою попу не зрушують з місця, аби щось змінити у власному житті: тільки сидять на попі, та ниють, ниють, і самі не знають, чого хочуть.
А я - хочу щастя, тому я до нього тільки і рухаюсь. Не сиджу на попі, і не нию. А рухаюсь. Спершу намалював собі в голові, якого саме щастя хочу, і відтоді - іду до нього, і тільки до нього, уперто.

До речі, знаєш, про що я вчора подумав? От, вчора я випадково натрапив на одного автора. Через останні публікації. Прочитав. Зрозумів. що він самотній, і що він мріє про своє щастя. Подумав на мить: може, познайомитися мені з ним ближче? Але, тільки поглянув на його фото - і зрозумів: ні. Бо лице чуже. Гарне, але чуже. А якщо мені навіть лице його чуже - про що я з ним узагалі говоритиму?... А затим звернув увагу на те, що в нього авторський нік - латиною. А латиною можна було зареєстровуватися тут тільки перші роки існування сайту, тепер уже давно не можна. І - дійсно: перші його публікації почалися ще в 2001-му році... І я от яке зробив собі відкриття: він на цьому сайті вже 14 років. Мріє про любов... Але, за 14 років ні на крок не зрушився. Тому упевнений, що, коли через 14 років я до нього знов зазирну - то буде те саме: він ні на крок не зрушиться з місця. Буде продовжувати мріяти про щось неясне... І ні на крок не зрушиться. Бо інерція характеру - то сильніше за нього: він не звик рухатися. Тому і не знайде чого хоче: так і помре у мріях.

Затим замислився: от, я свою творчу кар'єру почав ще восени 2009-го. Рівно через рік натрапив на цей сайт (до того я з інтернетом узагалі був досить далеко на "Ви", і уявлення не мав, що і де, і як, - тому публікувався у Майлівському Блозі, який через пару років був закритий). Зареєструвався тут. І поселився від того часу міцно. Ось, минуло вже шість років. І наскільки зрушив з місця я у своїх мріях та діях? Чи як змінився я сам?... Подумавши, зробив висновок: у мріях та діях щодо творчої кар'єри я просунувся далеко; а от сам не змінився майже анітрохи: як був наївний та відкритий до всіх, і довірливий, як дитина - таким же й лишився... Скільки разів обпікався, скільки разів був обманутий за ці роки - нічому мене життя так і не навчило, і не змінило... Тому й написав "Квіткову хитанку" (можливо, ти бачив уже: якраз щойно опублікував, і тут побачив від тебе відповідь на цю мою рецензію). Тобто, інерція характеру - то дуже сильна штука...

Замислився: а чи слід мені змінити свій характер?... Може, стати закритішим, не таким довірливим, і так далі?... А потім задав собі питання: ну, припустімо. закриюся, щоби вберегти себе від болю розчарувань. І? Що це мені дасть? Припустімо, ще шість років просиджу на цьому сайті. Що я знайду? І що писатиму через шість років? Хіба те саме, що і зараз? ні. Бо те. що я писав шість років тому - я вже не пишу. До 12-го року я ще був тврохи схильний писати безнадійні вірші, які нікуди не ведуть. А потім зрозумів, що усі ці вірші - просто одноденне сміття. Нікому не потрібне. І почав писати пісні. Наприкінці 11-го написав перші: про батька. А вже після них мене понесло, як на хвилі... Відтоді почав обдумувати сюжети дуже ретельно, примушуючи сюжети пісень рухатися у бік щастя. Не сидіти на місці, та не нити: "Ой, я тебе люблю, ой, я за тобою скучаю." Якщо беру цей сюжет - то закінчую його словами: "Скоро зустрінемося, ось-ось, і тоді будемо щасливі".

А оцей вірш, що ти мені привів - він про що? Про ниття, яке нікуди не веде. Просто сидить у калюжі розпачу, і ні на що добре не сподівається, нічого конкретного не хоче. Ну, то хай собі продовжує сидіти на нити ще 5, чи 10, чи 15 років на цьому сайті, і писати те саме. І нічого в її житті не зміниться.

А в моєму жітті - усе буде інакше через 5 років. Про що писатиму - не знаю, але однозначно вже не те, що писав досі. І, однозначно, це буде рух уперед, тільки уперед.

Братислав Либертус Новинки   25.09.2015 20:26   Заявить о нарушении
Що тут відповісти? Той вірш, що ти прочитав, написаний після терактів в Московському метро і адресований конкретному читачеві.
Це не заважає читати його універсально, чи не так?
Сам я на цьому сайті з 2006 року, хіба будемо мірятися? Та тут є такі "взірці", що кожного дня клепають по двадцять "рецензій" (більше сервер не дозволяє), отримуючи у відповідь стільки же, або й більше, і створюючи тим хибне уявлення про особисту популярність. Оце гидота, а не те, про що ти сказав.
А пані Ірина дійсно професіонал.

Алекс Ершов   25.09.2015 22:40   Заявить о нарушении
Сантту, незважаючи на те, що перші твої дві публікації тут були дійсно у 2006-му - насправді ти з'явився тільки усередині літа 2009-го, а до того три роки від тебе не було ні слуху, ні духу. Так що, як творчі люди, ми з тобою прокинулися одночасно: бо саме усередині літа 2009-го я вирішив всерйоз поговорити з Батьком, та змінити самого себе: стати таким, як ти мене знаєш. До того я був геть зовсім іншим: я був закритий у собі від усіх, і ні в що не вірив. А саме тоді, улітку 2009-го, коли я був розбитий паралічем, і відчував, що помираю, що мені залишилося жити два місяці, - отоді я вирішив Повірити. Просто повірити у щось хороше. Дати самому собі Шанс на щастя. Повірити у те, що проживу ще п'ятдесят років. Повірити у те, що усі мої мрії здійсняться. Повірити у те, що я повернуся додому, на свою батьківщину. Повірити в те, що я стану знаменитим на усю Евразію, і що Карелія мною буде гордитися, а у мене буде власний палац у Біломорській Карелії, та власний гелікоптер, який я куплю на гроші, зароблені на моїй творчості. І буду літати на ньому усюди, де схочу, разом зі своїм братом. Я намалював собі шалені мрії - саме у той час, коли я помирав, і відчував, що мені залишилося усього два місяці. Я намалював собі шалені мрії, коли ще ні в що не вірив. Коли я лежав прикутий до ліжка у чужій квартирі, де мене розбило, і в мене навіть документів не було: я був ніхто: просто бомж, зі зламаним хребтом, не годний ні рухатися, ні говорити, один-однісінький на увесь світ, і слухав над собою розмови про те, що моє тіло треба погрузити на машину, та відвезти, викинути десь, чи відвезти затридев'ять земель, віддасти О.І., бо нікому не треба мороки за моїм тілом піклуватися. Присутність мого розбитого тіла дратувала людей, на чиї руки я раптово звалився: тільки тому, що мене впустили переночувати. А я лежав, та мріяв про те, що стану відомим на увесь світ письменником. І в мене буде власний палац, власний гелікоптер, і брат поруч. Я шалено мріяв, і вирішив принципово повірити у ці мрії, бо мені вже нічого було втрачати: я вже відчував, що помираю. А якщо повірю і не здійсниться нічого? В усякразі, якщо не здійсниться - то точно не через те, що сам винен, бо не повірив. Але я повірив - і вже велика частина здійснилася. А минуло усього лише шість років. І для мене це стимул не спинятися, а продовжувати вірити, і продовжувати рухатися.

Що ти дивишся на інших? Тобі їхнє життя не жити. Ти своє живи.
Ти живеш? Ти рухаєшся до своїх мрій? Чи ти навіть ні про що не мрієш, а просто сидиш на цьому сайті, та просто чекаєш, коли прийде смерть?

Братислав Либертус Новинки   26.09.2015 05:25   Заявить о нарушении
Сантту, а скажи, а що ти робитимеш, коли Бєшенцев раптом помре від старості? Тоді ти, певно, втратиш сенс життя, бо не буде, кого переслідувати, еге ж? І тоді від туги теж помреш?
Як ти намірюєшся жити далі, коли Бєшенцев помре, скажи? Які в тебе плани? Ти ж не думаєш, що Бешенцев житиме вічно, чи не так? Чи ти бажаєш йому пережити тебе самого?

А от я намірений прожити триста п'ятдесят років. Бо п'ятдесят мені мало: я так вирішив. Бо в мене занадто багато планів, щоби встигнути зробити усе за п'ятдесят років. Так що, Сантту, тобі доведеться, заради мене, теж прожити триста п'ятдесят років, бо ти мені будеш потрібен увесь цей час поруч.

Братислав Либертус Новинки   26.09.2015 06:13   Заявить о нарушении
Не, Братис, этот Бешенцев бессмертен, как и всякий бездарный сочинитель. Уйдёт он - на смену придёт десяток таких же.
Беда в том, что с ростом компьютерной грамотности всё больше пенсионеров-графоманов осваивают Интернет и заполоняют собой литературные сайты.
Я не преследую никого. Но бывает такое настроение, что противно читать всякий бред, выдаваемый за Литературу.

Алекс Ершов   26.09.2015 19:44   Заявить о нарушении
Сантту, что тебе до чужого счастья? Не мешай чужому счастью - и сам счастлив будешь. Бешенцеву счастлив тем, чем он счастлив: это единственное, что его ещё держит и тешит на этом свете, а ты ему и этому радоваться не даёшь. Эти рейтинги - на два дня. А ты тратишься на борьбу так, словно от этих рейтингов зависит судьба отечественной литературы. Сегодня он в рейтинге, а как только умрёт - к нему моментально забудут дорогу все его взаимщики, выдающие себя за поклонников. И к чему столько эмоций тратить на то, что вовсе того не стоит?...

Это всё равно, что сидеть в песочнице, и разрушать чьи-то песочные замки только за то, что они тебе не нравятся. Смысла нету! Пусть себе тешатся своим песком. Ты не на то свою жизнь тратишь. Лучше возьми камни, и начни строить свой замок. Покажи пример, какие замки надо строить. А бегать за всеми Бешенцевыми - значит, самому Взбешенцевым быть. Так и жизнь пройдёт впустую.

Братислав Либертус Новинки   26.09.2015 20:39   Заявить о нарушении
Алекс, вот, странно: у тебя всегда есть настроение заглянуть к Бешенцеву, и непременно ему что-нибудь сказать (хоть он это и не читает, ибо ты у него в чёрном списке, а твои рецензии ему читают только твои друзья). Что тебя так тянет к Бешенцеву - мне вообще непонятно. Но, ещё менее мне понятно, отчего у тебя никогда не бывает настроения заглянуть к самому любимому и родному человеку, чтобы что-нибудь написать ему? Хоть что-нибудь, чтобы отметиться: "Здесь был Алекс"! Мне не надо твои "Великолепно написано! С поклоном": меня тошнит от таких отзывов. Потому что мне интересны мысли читающего, хоть какие-то эмоции, - чтобы была зацепка пообщаться, пока мы здесь, пока мы ещё живы, пока нуждаемся в общении с друг с другом. Я ведь тоже прихожу к тебе не за тем, чтобы кивнуть: "Великолепно написано! С поклоном". Я прихожу к тебе, чтобы читать твои воспоминания, твои мысли, твои эмоции, и поделиться ответно тем же, в унисон: ведь именно это ты и вложил в то, что написал. Но, почему ты молчишь, как рыба об лёд, когда речь идёт о моём творчестве, в которое я вкладываю самого себя, вообще-то, - и почему тебя не оставляет равнодушным творчество Бешенцева, в которое он тоже, вообще-то, вкладывает самого себя, - так, что ты не можешь пройти мимо молча, чтобы что-нибудь не сказать, - мне вот это непонятно! Ты мне можешь объяснить этот феномен, или нет? Такое впечатление складывается, что ты Бешенцева любишь больше, чем меня? Он тебе что, роднее, чем я, что ли, что тебя к нему так тянет? Наверное, его эротические писульки тебе мёдом намазаны, или говном, или спермой, неважно, - важно то, что тебе вообще хочется это читать, и не только читать, но и обратить внимание других: "Почитайте, что меня зацепило!"... Да?

Братислав Либертус Новинки   27.09.2015 04:45   Заявить о нарушении
Рецензия на «Бей лежачего!» (Алекс Ершов)

Хорошо хоть не живого человека)))

Денис Ващук   28.06.2015 22:21     Заявить о нарушении
О, если бы этот мститель обратил свой гнев к тем двоим "живым человекам", вряд ли бы финал миниатюры оказался столь благостным )
Благодарен Вам, Денис.

Алекс Ершов   28.06.2015 23:07   Заявить о нарушении
Рецензия на «Бей лежачего!» (Алекс Ершов)

Это похоже на то, как японцы дубасют чучело своего ненавистного шефа. Психологическая, видите ли, разгрузка полезна. Желаю учпехов. С ув.

Ирина Винтер   18.02.2014 19:12     Заявить о нарушении
Приветствую, Ирина!
Совсем недавно узнал, что японцы никакие чучела шефов не дубасят - это была выдумка нашего тележурналиста А.Цветова. Чего только не придумают эти журналисты )
С благодарностью за отклик,

Алекс Ершов   18.02.2014 20:29   Заявить о нарушении
Рецензия на «Бей лежачего!» (Алекс Ершов)

Помните, Алекс, Сергея Чонишвили в спектакле "Мудрец" М.Захарова: "Так его! Так ...его!" У меня на кухне висит плазма с флешкой "Мудрец". Просыпаюсь и включаю, и не насмотрюсь которую неделю. Написано в интернете,что снят с репертуара. Я бы его клипами показывала.Особенно И.Чурикову (в кожаном платье!!!") с монологом "красивый молодой человек". Простите,дорогой,увлеклась...

Галина Алинина   13.08.2012 03:25     Заявить о нарушении
Спасибо за добрые слова, Галина!
Увы, спектакля не смотрел. Но ассоциация мне понравилась )))

Алекс Ершов   13.08.2012 15:10   Заявить о нарушении
Алекс, я в отчаянии!!! Телеверсия спектакля есть здесь, я нашла через "Яндекс" - "Марк Захаров.Мудрец. Смотреть". Как же Вы не видели! Именно Вы и можете оценить. Галина.

Галина Алинина   13.08.2012 15:41   Заявить о нарушении
Так и хочется спросить сегодня Вас, Алекс : "Вы - за красных или - за белых". То есть, Вы против России или как?))))) Просто я - русская, а Вы мне очень нравитесь. Как автор, конечно. Мне 68 лет. Галина.

Галина Алинина   30.04.2014 22:19   Заявить о нарушении
Приветствую, Галина!
На поставленный вопрос имею ответить следующее:
http://www.stihi.ru/2014/03/08/9723
http://www.stihi.ru/2014/04/13/615
Не люблю я публицистики и журналистики, предпочитаю сочинять нечто художественное )))
С поклоном,

Алекс Ершов   30.04.2014 22:27   Заявить о нарушении
Такие вот дела! Живу в России. Отец - украинец. Мама - русская. "Всё смешалось в доме Облонских".

Галина Алинина   30.04.2014 22:46   Заявить о нарушении
Песенку про русского брата написал эксклюзивно для того самого рязанского парня, который сделал превосходный перевод моих "Аистов". Посмотрите его, почитайте его стихи про Украину. Он экстремал и неформал, не хочу с ним конфликтовать, трудно спорить с максималистами )))
Как выражался Козьма Прутков: "Не в совокупности ищи единства, а более в единообразии разделения".

Алекс Ершов   30.04.2014 23:15   Заявить о нарушении
Рецензия на «Бей лежачего!» (Алекс Ершов)

Какой вы красивый и как написали классно.

Алёна Прошкина   26.07.2012 01:51     Заявить о нарушении
Согласен, Алёна! На днях собираюсь в косметический салон, чтобы сделаться ещё красивее! После этого ещё класснее напишу!!!

Алекс Ершов   26.07.2012 02:52   Заявить о нарушении
Ого, от красоты и проза красивее))) Вау!

Алёна Прошкина   26.07.2012 02:53   Заявить о нарушении
Рецензия на «Бей лежачего!» (Алекс Ершов)

Да, народ на выдумки горазд)))
И зло, ярость вылезает быстро.
От жизни, может, не совсем доброй, это...
**
Алекс, удачи вам!

С признательностью, Тати

Танечка Владимирская   09.07.2012 23:08     Заявить о нарушении
Давным-давно читал, что японцы придумали способ снятия стресса у служащих. В учреждениях устанавливали чучело с внешностью шефа, и каждый желающий мог вдоволь поиздеваться над ним )))
Кстати, и эта миниатюра - чистая выдумка.
Спасибо за пожелания, Тати!

Алекс Ершов   10.07.2012 02:07   Заявить о нарушении
Алекс, если и выдумка, то как говорится "близко к тексту", т.е. к обычной жизни нашей.

Танечка Владимирская   10.07.2012 02:11   Заявить о нарушении
Рецензия на «Бей лежачего!» (Алекс Ершов)

А теперь у нас и стоячие есть, и ходячие, и за рулём сидячие... Но при всём нынешнем разнообразии бить сподручнее всё-таки лежачих.

Сергей Булыгинский   13.05.2011 19:51     Заявить о нарушении
Вот именно... Особенно тех лежачих, которые подняться и ответить не могут.
Благодарен Вам, Сергей.
С уважением,

Алекс Ершов   13.05.2011 21:41   Заявить о нарушении
Рецензия на «Бей лежачего!» (Алекс Ершов)

Улыбаюсь, Алекс... Почти японский способ сброса эмоций, говорят, весьма эффективный))) Понравилось, что у тебя тут написано в настоящем времени - живой момент схвачен, как кинокадр. Оттого и все планы просматриваются и сфокусировано главное...
С улыбкой, я;)

Лариса Бесчастная   11.04.2011 21:54     Заявить о нарушении
Спасибо, Лариса, за улыбку и внимательный просмотр кинокадра :)

Алекс Ершов   11.04.2011 23:25   Заявить о нарушении
Рецензия на «Бей лежачего!» (Алекс Ершов)

Какая прелесть! Развеселили.))) Спасибо!

Нина Роженко Верба   06.03.2011 00:27     Заявить о нарушении
Рад был повеселить, Нина! Благодарю за очаровательную улыбку :)
С уважением,

Алекс Ершов   06.03.2011 21:07   Заявить о нарушении
Рецензия на «Бей лежачего!» (Алекс Ершов)

Привет Алекс!
Бьёт – значит, любит! :-) Любит любовью неописуемой! Власть правда слегка оскорбляет, ну чего не скажешь в азарте! Кстати, я задумался, за что можно побить лежачего полицейского? Вот если бы на месте мужичка был я, полицейский разлёгся посреди дороги, я об него споткнулся, это повод его отмудохать? Думаю, тут причины глубже. Я об него не только споткнулся, но и упал, разбил бутылку коньяка, выпачкался и… и решил его проучить! :-)

Господин Горишный   24.09.2010 23:47     Заявить о нарушении
Павлуша Валерьевич! Мне даже страшно представить, как бы ты отмудохал этого невинно лежащего полицейского! Не ногами, но словами ))) Уж в этом твой талант бы не подкачал ;)
Не бей бутылку коньяка, она ещё пригодится!
Спасибо огромное, очень рад твоему отзыву.

Алекс Ершов   25.09.2010 00:22   Заявить о нарушении
Алекс! Был когда-то забавный столбик у нас в парке, высотой чуть повыше колена, преграждал он въезд в парковую зону. И постоянно об него люди били свои термоски с едой (обеды), бутылки и прочую всячину особенно ночью. Так вот, два года простоял столбик, пока, наконец, сознательный гражданин (который об него очень здорово перецепился будучи чуть-чуть нетрезвым) не начал его мутузить да так сильно что расшатал мерзавца, вытянул и выкинул к черту! :-)

Господин Горишный   25.09.2010 00:53   Заявить о нарушении