В упор стопорно
По началу звучит песня Металлики: Hate Train
Неудобные кресла стоят колом, по два в обеих рядах, с лотерейными везучимы чередованиями – «компанийские места», кресла навстречу друг другу. Адище для ваших не детского размера ножек.
Каждый неудобный вагон начинается с однобокого парада купэ разной смысловой вхожести: начало открывали технические шкафы, дальше – купе с пластмассовой карточкой на двери: неудобно-застывшие фигурки человека и женщины пялищееся на букву «W» возле них или «Т» или ёмкое и ясное полное слово «Туалет» - последний вариант в форме пластмасо-жестянных карточек или из редких канелярского толстого стекла, грубого, но лёгкого, или это я так его называю, которые чаще всего тырили; потом купе проводника, сразу навпротив него – всегда приоткрытая тумба, ниша с гостинным вагонным самоваром – сердце романтичности железной гусеницы, ряд «шкафов» и вхожих проёмов на этом обычно заканчивается. Через все эти тёмные вагонные ущелья в салон ведёт доволе узкая тропа.
Странно, что в наших краях не додумались снять свой ПоездВПусан, в нашем случае, это было бы «-ВРовеньки» и тому подобные места.
Началом же этих купейных полу-тёмных ущелий представляется Тамбур – коридор входа-выхода-прохода с громоздкой подъёмной лестницей, ещё пахнущий едучей угольной сажей. Но уголь поездам теперь только снится.
В жд-депо густым духом ходит молва о былом величии дней, когда сажа была чернее, а уголь – коксовым.
Современная жд-молодёжь с узкоколейным мышлением и опрятной деликатностю проводки никогда не знала того времени, о котором так много гудят по ночам товарняками и составами ваговозы и дрезины, локомотивы и вагонетки и даже отдельные старожилые вагоны.
Отставным, больным и разобраным поездам и ваговозам нет дела до мнения новоприбывших узкомыслящих «Хиндеев».
А последние тоже, по-своему правы – ибо неведают.
Но есть те, кто помнят. Многие помнят. Многие жили своей угольной эрой.
Юрские мечты
Поезда всего мира пользуются «СИР» - Сетью Информационого Расспространении, во многих отчизнах именуемоего интернациональным названием «Радио-Хвост».
Каждый раз, рушая, внутренее радио оглашает великий Девиз: Увидеть Юру – и остановиться!
Имеется ввиду: ЮжноАфриканскаяРеспублик-у,
«Побачить ПАР – та зупинитись!» - а чого іще треба для повного щастя вагонетки, хіндая, поїзда метро чи тепловоза 60х?
Звучит песня Роберта Планта: Win my train fare home
Поїзди кажуть, що:
- в ПАР існують особливі кар’єри, де серйозний багатопричепний товарняк може їхати по колу і вистачатиме місця для маневрів, а це в 1,5 відстані поїзду з 12 вагонів;
- кола кар’єру наскільки рівномірні та витримані, що з останнього вагону можна заглянути в кабіну машиніста і дивитися разом з ним випадкове відео по екрану, іноді вони там щось вмикають.
- Кажуть, що в ПАР всі потяги працюють на вугіллі і воно з торфу, а тому, кофіцієнт його КД, як від рослинного харчування: від нього сушить і його потрібно набагато більше, але місцеві кочегари-дієтологи за всім стежать. Там вас не пускають на велику швидкість і відстані зовсім короткі, відносно залізничних теренів Євразії.
Часто, старші локомотиви-потяги ненароком стають слухачами розповідей Хіндеїв, які часто обговорюють чутки про Австралійську Залізничну дорогу – і пускають холодний угарний пар від почутого.
Такого не побажаєш навіть три-зіставному тепловозу.
«1000 км щодня, при швидкості в 85 км/год – 300 вагонів, в 4,5 км. основного рухомого складу»! - Таку задачу, де все в одному зведенні, важко й усвідомити.
Не те, щоби не можливо, але такі факти мали вигляд зовсім бездушний; бездушний й занадто мертвий підхід до діла, навіть відносно техніки.
Звучить пісня Оззі Озборна: Crazy Train
Всяке бувало, особливо в часи радянської залізниці:
були дуже складні шляхи, були перегрузи на коліях – в кількості тар на поїзд;
- величезна кількість неспокійних як море людей – людське живе море, яке тебе ворушить й колихає, всю дорогу сіпаючи тебе, як дозріваючий прищ, зливає потоки та кладе сміття прямо на ходу зіставу… були й аварії і зіткнення, і перекидання й особливо панічні зісковзування всього поїзду вагонів назад, з трьома тисячами людей в єдиній кишці по пів кілометровій відстані рухомого з’єднання, і ковзали поки – поки ковзання, не закінчиться – по 20, 40 кілометрів назад.
Звучить пісня Арії: Горящая Стрела
Фільмографія и Чай
Всі потяги любили профільні кінопокази, різного роду фільми про залізницю. Благо, залізничники теж їх любили.
Потяги як і робітники залізниці вирізняли особливо два види фільмів про потяги: про особливості їх обслуговування, догляд та оснащення і пригодницькі.
В топі були фільм Захват-2, пару детективів і «електричкове чтиво» - але то було на межі вульгарності тому всерйоз не сприймалося.
Молоді потяги більше тяжіли до фільмів про Метро, особливо в топі був фільм «Опівнічний Експрес» 2007 р. і мало-кому відомий угорський художній фільм про життя і розваги їхнього метрополітену, 2011 року.
Часи вугілля минуло. Хоча і не зовсім викорінилося, але його відтепер не зустрінеш аби-де. Буває, може пощастити натрапити на на старі електричкові вагони, де вугіллям засипані більшість ніш підйомних колись спальних сидінь – багажники для сумок, зайців чи факт – вугілля.
А там, де не так давно, вугільні пічки потягів та окремих старих вагонів замінили на нові, напів-мехінічні – в тамбурах і по коридорам таких поїздів іще й досі до чхання витає запах сухого вугілля та сирої вугільної сажі.
- вода, нагріта від електрики – стала на смак як мертва, а її кип’яток – насправді лише перегріта вода, проте, все ж, не кип’яток животворящий
- алюмінієві підстаканники – давно не з алюміні, як і тіпа-мідні підсвічники, якими торгують новоявлені покоління незмінних торгашів на станціях. Все те ж – але не так і зовсім не таке
- як і гранчаки-чашки, з комплекту – це не стакан, це якийсь ублюдський келих і вам дуже пощастить, якщо він буде вилитий рівно.
- на третій полці зверху вже давним-давно ніхто не сидить і навіть не спить. А кажуть, що в 70-ті і раніше – 3тя полка була постійно зайнята. Зараз на них стидно поставить щось важце одіяла – декоративні й хілі. Та раніш їм все було пощо.
- провідники перестали крутити касети, які їм нравляться, а радіо, іще встроєне майже повсюди – не ловить навіть УТВ.
- що вже говорити: мобільні телефони, потрапляючи в подорож потягом до цих пір ловлять сигнал як на зорі появи самого мобільного зв’язку взагалі – ніяк.
Поезда и вагоны в своей основе имели схожие вкусы.
Бывало, смотрит мнимый поезд фильм Трансформеры – и ему не нравится, ну ничего не нравится. Поездо-отторгающе и непрофильно.
А в те случаи ощущений, когда по корыдорам его железных тел ходят люди – много чего напоминает. Люди, будто живые мысли, носятся по составу, чувствуется как по нему растекаются, останавливаются и колеблятся, двигаются в такт колёсам и хлопанью межвагонных скрепов маленькие частицы жизни.
А когда машинисты ваговоза взбираются в локомотив и осваивают кабину – представляется, будто они космические Рейджеры, которые собираются в тебе и через их единие действия ты превращаеся в ведомый профессионалами мегаМашину-мех и тебе по силам многое.
У тебя появляется цель, сила, миссия и ответственность.
Тогда Поезд превращается в Единий состав: все его составные едины, винты, двери, стёкла, крыша, жилы проводов и кабинеты-купе вагонов, каждый пассажир и их багаж, топливо и водяные резервуары. Ты гудишь – и тебе машут, ты пускаешь пар – и от этого у многих завмирет внутри! Прекрасные моменты.
Нужно перечитать-посмаковать рассказ В.Пелевина: Жёлтая Стрела
2024-04-10