Ліна Костенко
уривок
Я пастух.
Я дерева пасу.
В кишенях дня,
Залатаних терпінням,
я долоні до смерті донесу.
Самовитий — несамовитий —
не Сезанн — не Ґоґен — не Мане —
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!
Він божевільний,! кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути.
Він — це значить я.
Боже — вільний...
Боже, я — вільний!
Боже, я — вільний!
На добраніч,
Свободо моя!