Приручила вітер. Хоч ніхто й не вірить.
Хоч ніхто ще в світі цього не робив.
І моєї думки вже ніщо не змінить:
Володіти вітром – найдивніше з див.
В одну мить він поруч, – поманю лиш рухом,
Де й подівся норов, – прикладай до ран.
Лагідно і ніжно щось дмухне на вухо,
Приголубить коси, обійме за стан.
З вітром мені легко, з вітром я щаслива,–
Мов лечу на крилах веселкових мрій.
Дорога для мене кожна з ним хвилина,
Тільки б не гадати, чи надовго мій.
***
Поверьте мне, я приручила ветер.
Такого, разобраться по уму,
Ещё не удавалось никому
И это — чудо, лучшее на свете.
Мигну я, мановеньем поманя,
Он бережно подует, где болит,
Куснёт за ушко, локоны взбодрит,
За стан обнимет ласково меня.
С ним так легко. Я счастлива вполне,
Лечу на крыльях радужной мечты,
Сжигая мысли тягостной мосты:
Надолго ль ты со мною и во мне?