Існують декілька способів перевірити та покращити якість художнього перекладу.
Серед них особливе місце посідають живі консультації з авторами та авторками найкращих художніх робіт. При цьому важливою є позиція автора перекладу по відношенню до ліричного героя, теми, сюжету, фабули, образної системи тексту, а також список наявних улюблених жанрів та творчих методів.
У сучасному перекладознавстві існують декілька підходів до перекладу поезії.
1. Дослівний - майже нереально домогтись дійсно високої якості за таких умов. Дослівний переклад - це спрощення всіх наявних у тексті посилань, а отже є припустимим тільки у вправах для початківців, які не є носіями мови. В європейському фреймворку оцінювання знань цей вид перекладу здебільшого співвідноситься з рівнями А1-А2.
2. Еквіритмічний переклад - це переклад поетичного твору зі збереженням усіх або більшості художніх образів у тексті, а також ритму, який наявний у силаботонічному творі.
Чи можна говорити про переклад верлібрів та білих віршів? Зазвичай, ні, але подекуди - так. Йдеться про те, що саме "білі вірші", "вірші в прозі" та верлібри - це вершина суб'єктивізму в поезії. Вони потребують від авторів та перекладачів неабияких хисту, завзяття та великої кількості фонових знань. Якщо в римованих (формалістичних або силаботонічних) віршованих творах існують чіткі форма, рима, ритм та розгортання образів, то у верлібрі в центрі уваги саме образи, їхні глибина, нетривіальність, симетрія, риторична переконливість, а також багатство змістів (полісемія) та синематичність (те, що робить поезію схожою на кіно).
Більшість європейських верлібристів XX ст. могли б бути (а часто й були) неабиякими есеїстами. Вони блискуче писали суб'єктивні, але часто ще й внутрішньо несуперечливі та художньо-риторично правдиві тексти. Традиція верлібру сягає найсивішої давнини (перші схожі на верлібри роботи були поезіями стародавніх єгиптян), а есеями (хоч і не під цією назвою) займалися мало не всі лідери та публічні інтелектуали Античності та Середньовіччя. Роздуми на тему релігії, містобудування, міського життя, життя країни, а також філософії були темою для давньогрецьких промов (у демократичних полісах), містеріальних молитов, класичних зразків давньоримських ораторії, історіографії й трататистики, інших, зазвичай більш рідкісних, культово-церемоніальних текстів.
У своїй суб'єктивній спробі класифікувати подібні жанри та субжанри-передтечі сучасного суб'єктивного епосу я б воліла запропонувати наступну секвенцію варіацій:
1) Секвенція чистих невисловлених образів - до прикладу, твори та дискусійні зразки елементарних та більш просунутих дописемних культур та протоцивілізацій:
Трипільська культура
Прототюркські спільноти
Протомальтійські спільноти
Списки крито-мікенських племен (до трагедії на Санторіні)
Сінантропи та протоореанські племена, спільноти, групи племен
Протоіндіанські, америндські культури та протоцивілізації
Австрало-меланезійські спільноти, родоплеменні синдикати
Молитви месоамериканських племен (образи, відновлені фахівцями піктограми, логограми, ідеограми)
Малопопулярна, але, ймовірно, не остаточно позбавлена сенсу гіпотеза може полягати в ствердженні, що в більшості подібних племен та протоцивілізацій вже були розвинені паралельні знакові системи, тобто крім малювання та стінах печер були ще й інші системи позначень, і саме племенний танець міг бути джерелом інших наративів, таких як уявлення про сторони світу, сезони, мандри, вік та суспільна вага представників племен, кількість їжї та здобичі тощо.
Так-так, саме з цих стверджень можна зробити попередній висновок, що танець археантропів та палеоантропів був не стихійним, а впорядкованим дійством, тобто міг містити структурні елементи, що вони раніше приписувались майже виключно постбронзовим епохам.
Станом на середину 2000-х рр. подібні тези могли викликати в мейнстрімового крила науковців тільки подив, скепсис та ретельно приховуване презирство, але чи справді гідно відкидати ідею через її незвичність?
Більшість антропологів стверджують, що докроманьйонські племена не мали суб'єктивного чуття часу, нібито необхідні для сприйняття цього явища внутрішні механізми, медіатори, рецептори й системи не були достатньою мірою сформовані.
Вони послідовно наводять украй реалістичні докази, такі як нібито несумісність modus vivendi докроманьйонських племен із домистецькими формами самовираження.
Так само опоненти цих "непопулярних" версій могли й не розуміти ролі ситуативних генетичних флуктуацій, які могли закріпитися в окремих особин та мікрогруп на несвідомому рівні як механізм поступу.
Отже, може йтися про танцювальний наратив.
2) Прості послідовності піктограм -
Здебільшого кунеїформи та малюнкові цикли (стародавні близькосхідні народи), а також стародавні арійські племена та їхні домагічні, дописемні досвіди (припустимо, що це арборографія стародавніх кельтів)
Із цього випливає попереднє припущення, що до кромлехів та дольменів у стародавніх кельтів могли бути ще й подібні до глиняних табличок деревні мандали (кола із символами, де візуально були закодовані відомості про Всесвіт).
Есей-таблиця-календарний інструмент - такі артефакти можна, ймовірно, продовжувати шукати серед надбань різних гілок протоарійського мегаетносу.
(дослідження тривають)
1998
2001
2004
2012
2018
2019
2021-2024