В душі письменника свободи привид віє.
Він прагне жити і писати. Все хотіти.
І слава Богу, графомани є, які вже вміють
це не вміти.
Чому так рано йдуть генії? Принаймні більшість із них. Рахунок часу визначено для них? Здається, що їхнє раннє обдарування жадібно поглинає в мить те, що у простих смертних тягнеться ціле життя. Вундеркінд подібний до метеора — цієї зірки, що падає і згорає в щільних шарах життя. І Богу не потрібно суперників. Його зухвалі обранці підняли планку досконалості на неможливу висоту... А хочеться ще вищою. І вже не можна зупинитись. Але далі... Далі нікому не дозволено. Бо там, за межами земного, уже Його мури. Що було б, якби Коцюбинський продовжував удосконалюватися літературою, а Шевченко — в поезії? Вони вже були геніями... А далі? Як би ми називали їх згодом? Богами?
- «ФІЛОСОФСЬКИЙ ПАРОМ або ВІДГОЛОСКИ ДАЛЕКОГО МАЙБУТНЬОГО» (зі старих блокнотів-записників 1970 -2023 р.р.)