Лютий таки вміє дивувати. У Лютого це прекрасно виходить. Зазирнувши до свого товстого зошита з лекціями по зимовій магії і, мабуть, умінню непомітно вкрасти не своє, наш зимовий Чарівник таки заліз у скриню до Весни, яка ще солодко спить в своєму рожевому ліжечку і присвоїв трохи теплої погоди.
Наметені за декілька днів кучугури снігу зіщулили свої плечі, разом засумували і...зникли без сліду. Веселі струмочки, заспівавши дзвінку пісеньку, побігли по дорогах, на вулицях з'явилися різнокольорові гумові чоботи, бо ж грязюка.
Лютий теж змінив зимові чобітки на яскраві гумові-в гардеробі братів-місяців є одяг на всі випадки життя-і надягнув зелену весняну курточку.
Синички радісно щебетали біля годівнички, бо ж і їх ввів в оману цей непостійний романтик. Весною і правда вже пахне, але ж ми знаємо, що вірити Лютому не можна, бо ж у нього ще стільки неприємних сюрпризів в рукаві!
А Лютий пообіцяв Кузьмі і Рижому сюрприз. І ось приятелі вмостились на своєму улюбленому підвіконні і чекали.
На вулиці потроху вечоріло. Лютий чаклував біля великої скрині, промовляючи якісь, напевне, чарівні слова. Рижому вже й чекати набридло, як Кузька прошепотів :"Дивись..." І показав кудись пальцем.
Посеред лук стояла скриня, а з неї, звиваючись сивими непрозорими пасмами виповзав Туман, заповнюючи своєю шифоновою шаллю все навкруги...
"Таки вміє Лютий вразити",-дивлячись на це дійство круглими очима, проспівав Рижий. Друзі ще довго сиділи на підвіконні, вони читали казкові історії з книги, яку прислала Кузькина бабуся.