Разд. 6. Освободительная война русичей сер. XVIIв
РОЗДІЛ 6. ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
СЕР. ХУІІ ст. УТВОРЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ.
6.1. Причини, характер, рушійні сили війни українського народу
середини ХУІІ ст.
6.2. Початковий етап війни (1648 -1649рр.)
6.3. Новий етап війни (1651-1653 рр.)
6.4. Переяславська Рада. „Березневі статті” Богдана Хмельницького.
6.5. Завершальний етап війни (1654-1657 рр.)
6.6. Відновлення української державності.
6.7. Становище Гетьманщини після смерті Богдана Хмельницького.
6.8. Період „Руїни” в Україні (1663-1687 рр.).
6.1. ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕР, РУШІЙНІ СИЛИ ВІЙНИ
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕР. ХУІІ СТ.
Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. була викликана цілою низкою взаємопов”язаних причин. Перш за все це СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ: закріпачення селян, страшенне соціальне гноблення і пограбування України, яка була перетворена у колонію магнато-шляхетської Речі Посполитої.
По-друге - НАЦІОНАЛЬНІ: все українське (руське) в Україні-Русі переслідувалося і винищувалося. Навіть мова була заборонена. Відбулося масове ополячування українського народу. Українська шляхта, щоб отримати пільги та привілеї від королівського уряду, змінювала свою національність та прізвища на польські, становилися перевертнями.
По-третє - РЕЛІГІЙНІ: православна церква теж була заборонена. Католіцизм насаджувався примусово. Йшло насильницьке покатоличення народу України-Русі. Виникла загроза існуванню православної релігії, культури і православного українства (русинства) взагалі.
На захист своєї країни і релігії проти польських загарбників піднялися всі верстви населення України-Русі: СЕЛЯНИ, МІЩАНИ, КОЗАКИ, ПРАВОСЛАВНЕ ДУХОВЕНСТВО, ЧАСТИНА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ШЛЯХТИ. Вони і склали рушійні сили війни, яка за характером стала НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЮ ВІЙНОЮ. Але головну роль у повстанському таборі відігравали козаки, як найбільш підготовлена військова сила. Із козаків вийшли і видатні військові керівники повстання на чолі з Богданом-Зіновієм Хмельницьким.
Ополячені і покатоличені українські магнати і українська шляхта, які зробилися перевертнями, виступили на боці Речі Посполитої і були більш жорстокими у борні проти свого народу, ніж самі поляки і католики.
Всі характерні ознаки війни вказували на те, що вона НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА з боку українського (русинського) народу. Але деякі сучасні історики вважають, що війна була незавершеною БУРЖУАЗНОЮ РЕВОЛЮЦІЄЮ.
ПРИВОДОМ до початку війни стала, звичайна на той час подія: ПОЛЬСЬКИЙ урядовець напав на маєток УКРАЇНСЬКОГО дрібного шляхтича, пограбував його і повбивав чи забрав до себе у полон його домочадців та прислужників.
Ця подія відбулася у 1647 р., коли чигиринський підстароста Данило Чаплинський напав на хутір Суботів, що належав реєєстровому заможному козакові, вже відомому на Запоріжжі і в Україні, Богданові Хмельницькому, коли той був відсутній. Нападник пограбував і спалив хутір, насмерть забив десятирічного сина хазяїна, мешканці хутора були згвалтовані, покалічені, вбиті чи відвезені до маєтку нападника. Звичайне свавілля польського шляхтича відносно православних українців. Але воно стало смолоскипом, який підпалив Річ Посполиту.
6.2. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ВІЙНИ (1648-1649 рр.)
Обурений таким вчинком Чаплинського, БОГДАН-ЗІНОВІЙ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1595-1657 рр.) звернувся до польського короля за захистом проти свавілля польського шляхтича. Але у Варшаві, куди у пошуках правди приїхав український православний шляхтич, його кинули до в”язниці. Не слід було звинувачувати у чомусь польського шляхтича якомусь українському схизмату.
За допомогою друзів Б.Хмельницькому вдалося втекти з в*язниці. Разом із своїм старшим сином Тимошем і кількома сотнями козаків - своїх прихильників, він дістався пониззя Дніпра, де почав формувати озброєні загони із селян-втікачів, закликаючи їх до повстання проти польсько-шляхетського гноблення.
Богдан-Зіновій Хмельницький.
Б. Хмельницький розумів, що головною силою повстання можуть бути тільки добре озброєні і навчені військовій науці козаки. Зібравши загін, в кінці січня 1648 р. Богдан Хмельницький прибув на Запорізьку Січ, де його ім”я вже було відоме. Він вигнав звідси польський гарнізон і польських урядовців, зібрав козацьку Раду і закликав козаків до повстання. На Раді його обрали ГЕТЬМАНОМ повсталого козацтва.
Коронний уряд Польщі не одразу збагнув масштаби й можливі наслідки козацького дійства. Він сприйняв це як черговий козацький бунт. Але цього разу, на відміну від попередніх повстань, козацтво підтримало масово і більш дієво селянство і міщанство, населення міст. Повстання охопило всю Лівобережну, Наддніпрянську Україну, значну частину Правобережжя і навіть перекинулося до Білорусії. Союзником Хмельницького виявилося кримсько-татарське військо. Такого величезного за територією і кількістю повсталих Річ Посполита ще не знала. Це вже був не просто бунт, а загальнонародна РЕВОЛЮЦІЯ.
Герб Богдана Хмельницького. Прапор Богдана Хмельницького.
У своїх відозвах, що почали поширюватися містами і селами України, Хмельницький закликав увесь руський народ піднятися на визвольну війну. Селяни і козаки, які були вже знущанням і гнобленням польської шляхти підготовлені до повстання, швидко відгукнулися на цей заклик. Вони створюють озброєні загони і звідусіль поспішають приєднатися до козацького повстанського війська.
Щоб забезпечити свій тил від раптового нападу з боку кримських татар, Богдан Хмельницький направив посольство до Криму для укладення союзу з кримським ханом. Той погодився надати допомогу козакам, бо це був добрий привід до чергового пограбування.
Польський король вислав проти повстанців військо на чолі з коронним гетьманом Миколою Потоцьким і його заступником Калиновським, які прагнули швидко приборкати бунтівників.
Перший бій відбувся біля урочища ЖОВТІ ВОДИ (сучасна Дніпропетровщина) 16 травня 1648 р. Повстанці отримали першу перемогу. Польский передовий загін було знищено. Головні польські сили відступили до м. КОРСУНЬ. Тут у новому бою за допомогою козацької військової хитрості, польська армія 26 травня 1648р. була повністю розгромлена. Обидва польські полководці - Потоцький і Калиновський потрапили в полон. Козаки захопили багато зброї, зокрема гармат, та різного військового спорядження.
Зненацькі блискучі перемоги повстанців поставили Польщу на край загибелі. Полум”я визвольної війни охопило Лівобережну і Правобережну Україну, докотилося до Галичини, Закарпаття, Білорусії. На Лівобережжі повстанці захопили Чернігів, Полтаву, Новгород-Сіверський, Лубни, Ніжин і багато інших міст та сотні сел. На Правобережжі вони оволоділи містами Бар, Немирівим, Тульчиним, Вінницею. Тут хоробро діяли загони селян і козаків під керівництвом народного ватажка полковника МАКСИМА КРИВОНОСА. Також вславилися боротьбою загони під командуванням відчайдушного полковника ІВАНА БОГУНА.
Польща зібрала нове військо. Для керування ним король призначив трьох полководців: князя Д.Заславського, О.Конецпольського та М.Остророга. Б.Хмельницький, виходячі з військових талантів цих полководців, дотепно назвав їх - «перина», «латина», «дитина». Він мав на увазі, що один з них дуже полюбляв спати, другий пишався своєю освітою, а третій був занадто молодий.
Польське і козацьке військо зустрілося на Волині біля річки ПИЛЯВИ. Тут проявили себе талановиті козацькі військові ватажки Максим Кривоніс, Іван Богун, Михайло Кричевський, Василь Золотаренко та інші. Польсько-шляхетське військо зазнало повної поразки і рятувалося втечею. Втікачів з полю бою потім називали презирливо «пилявчиками».
Після Пилявської битви повстанці, обминувши Львів, перейшли вже на польську територію. Почалася зима. З нею прийшов холод, голод, епідемії. Від чуми у листопаді 1648 р. помер Максим Кривоніс.
Максим Кривоніс Іван Богун
СТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОI КОЗАЦЬКОI ДЕРЖАВИ З НАЗВОЮ "УКРАIНА".
У Польщі в цей час до влади прийшов новий король - Ян Казимір. Скориставшись з цієї нагоди і враховуючі важкі обставини свого війська, Богдан Хмельницький почав з ним переговори про перемир”я, яке і було підписано.
23 грудня 1648 р. з великим тріумфом козацько-селянське військо на чолі з Б.Хмельницьким повернулося до Києва на зимівку. Але перемир”я тривало недовго.
Новий король знову збирає військо з метою остаточного придушення повстання. Нова битва відбулася 5-6 серпня 1649 р. під ЗБОРОВОМ. У запеклому бою знову перемогли повстанці. Самому королю, який очолив польське військо, загрожував полон. Тільки зрада татарського хана в розпалі битви врятувала поляків від повного знищення.
В подальшому ході війни татари багато разів зраджували козаків. Їх мета полягала в тому, щоб послабити взаємною боротьбою руські землі і Польщу та якомога більше пограбувати їх населення, чим сповна і користався кримський хан Іслам-Гірей.
Після нової перемоги 8 серпня 1649 р. Богдан Хмельницький підписує з польським урядом ЗБОРІВСЬКИЙ МИР. За цим договором військові дії на деякий час припинялися. Частина руських земель відокремилася від Речі Посполитої і отримала НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. До незалежних від Польщі територій увійшли Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства а також землі Війська Запорізького. Вони і створили територію НОВОЇ ДЕРЖАВИ з назвою УКРАЇНА. Як виникла ця назва?
В зв*язку зі створенням нової держави і відокремленням її від Речі Посполитої офіційно почала вживатися назва новостворенної держави - «УКРАЇНА», як «ОКРЕМА КРАЇНА» від Речі Посполитої. Богдан Хмельницький був обраний ПЕРШИМ ГОЛОВОЮ ДЕРЖАВИ - ГЕТЬМАНОМ. За політичним устроєм Україна була КОЗАЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ. Нова держава мала свій виборний уряд, свої козацькі закони, свої атрибути: гетьманський герб і булаву, прапор, столицю тощо.
При святкових виїздах Богдана Хмельницького супроводжували «хоругвь червона із зображенням архангела Михаїла, бунчук із білого конячого волосу і білий прапор із зображенням особистого гербу гетьмана», який був червоного кольору. Серед прапорів козацьких запорізьких полків переважав червоний (малиновий) колір - колір Київської Русі, хоч були і прапори жовто-блакитні. Але Богдан Хмельницький вів визвольну війну під червоними прапорами. В піснях того часу були такі слова: «Гей там на горі Січ іде, малиновий стяг несе».
Прапор останньої Запорізької Січі, яку ліквідувала у 1775 р. імператриця Катерина ІІ, був червоного (малинового) кольору.
Таким чином, 8 серпня 1649 р. була СТВОРЕНА НЕЗАЛЕЖНА ДЕРЖАВА під назвою УКРАЇНА.
Польський уряд повинний був визнати владу Хмельницького, як гетьмана України. В новій козацькій державі була ліквідована уніатська церква. Повиганяли католицьких ксьондзів та уніатських попів. Польська шляхта повтікала до Варшави. Козацький реєстр було збільшено до 40 тисяч. Реєстровики ставали вільними від кріпосної залежності. Їм гарантувалися широкі майнові та особисті права, можливість мати власну адміністрацію, суди і військо.
Але ВСЕ інше українське селянство за цією угодою ще залишалося під владою польських панів і таким положенням селяни були дуже незадоволені. Стан війни між новою державою Україною і Річчю Посполитою продовжувався.
6.3. НОВИЙ ЕТАП ВІЙНИ (1651- 1653рр.)
Зборівська угода не задовольнила більшість народних мас України, які прагнули скинути повністю польське панування. Не задовольнила вона і шляхетську Польщу, яка намагалася зберегти Україну в складі Речі Посполитої і користуватися необмеженою владою, як і раніше.
В грудні 1649 р. на Брацлавщині, Волині відбулося селянсько-козацьке повстання під керівництвом Данила Нечая, яке потім перекинулося на Подолію і Запоріжжя. Наприкінці 1650 р. польський король Ян Казімір скликав таємну нараду, на якій було вирішено знову зібрати нову армію і раптово вчинити напад на Україну.
На початку лютого 1651 р. польське військо по-зрадницькому, зненацька напало на передові козацькі загони в м.Красному, де розташувався на зимівлю полк Данила Нечая. Козаки мужньо боролися, загинув полковник Данило Нечай, але зупинити поляків козаки не змогли. Польсько-шляхетське військо продовжило наступ
В новій великій битві польське і українське козацько-селянське військо зустрілися 20 червня 1651 р. на Волині біля БЕРЕСТЕЧКА. В розпалі битви кримський хан Іслам-Гирей, отримавши великого хабара від польського короля, знову зрадив своїх союзників-козаків і татари почали відступати, а потім і взагалі втекли з поля бою. Богдан Хмельницький намагався їх зупинити, кинувся навздогін, але втікачі захопили його і повезли з собою до Криму. Там, фактично у полоні, хан протримав гетьмана декілька тижнів, а потім відпустив.
Козацьке військо залишилося без свого головнокомандуючого і це ускладнило становище. Польське військо оточило козаків і притиснуло до непрохідного болота, намагаючись повністю знищити повстанців. Керівництво козацьким військом взяв на себе полковник Іван Богун. Він зумів вивести через болото, наказавши гатити його всім, що було під руками, більшу частину козацького війська і гармати. Невеликий загін козаків у двісті людей прикривав відступ своїх товаришів. Всі вони загинули, але виграли час і врятували основну частину війська. Зараз на місці битви височить пам*ятник цим відважним воїнам.
Поразка під Берестечком тяжко відбилося на становищі України. У вересні 1651 р. знову відбулися бої козацько-селянських військ на чолі з Б.Хмельницьким, який повернувся з татарського полону, з об*єднанною польсько-литовською армією на цей раз під м. БІЛА ЦЕРКВА. Нові битви не принесли бажаного успіху ні одній стороні.
18 вересня 1651 р. у БІЛІЙ ЦЕРКВІ був укладений новий мирний договір. За цим договором держава Україна була позбавлена територій Чернігівського і Брацлавського воєводств. Влада гетьмана поширювалася тепер лише на Київське воєводство. Знову поверталася в Україну польська шляхта, уніатство і соціальне гноблення. Козацький реєстр знизився до 20 тисяч чоловік. Це викликало новий вибух народного обурення і нову хвилю повстання.
Богдан Хмельницький знову зібрав козацько-селянське військо і вирушив проти польської шляхти. 22-23 травня 1652 р. українська армія наносить поразку польському війську на Поділлі біля м.БАТІГ. Поляки знову рятувалися втечею. У козацькому полоні опинилося все керівництво польського війська.
В кінці 1653 р. у боях під ЖВАНЦЕМ козаки з союзниками - татарами в котрий вже раз поставили Річ Посполиту на край загибелі. Польський король погодився на повернення Зборівської угоди. Тільки чергова зрада Іслам-Гирея врятувала поляків від нового ганебного миру.
5 грудня 1653 р. між польським королем Яном Казіміром і кримським ханом Іслам-Гіреєм була підписана таємна угода з метою не допустити союзу України з Росією. Про цей союз Б.Хмельницький вів переговори з Москвою на рівні послів з 1649 р., тобто з часу утворення козацької держави Україна. Наслідком угоди кримського хана і польського короля було спустошення кримською ордою у грудні 1653 р. міст і сел на Волині. Тисячі русичів опинилися у татарській неволі і були продані іноземцям у рабство.
Б. Хмельницький був дуже незадоволений такою поведінкою татарського союзника і часто дорікав Іслам-Гірею. Але союз з Москвою ще не був укладений і поривати з татарами було ще зарано. Незабаром Богдана Хмельницького догнала сумна звістка. Під час походу на Молдову у вересні 1653 р. загинув його старший син Тиміш, на якого він мав великі надії, що той буде продовжувачем справи у звільненні України від іноземного поневолювання.
Селянські та козацьки маси не раз дорікали Б.Хмельницькому за його спільність з татарами Криму та часті переговори з польським урядом і поступками польській шляхті. Незадоволені були своїм гетьманом також його соратники та деякі селянсько-козацькі ватажки. Неодноразово серед оточення Б.Хмельницького виникали суперечки, були звинувачення у зраді і дійсно визрівала змова проти першого гетьмана України.
6.4. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА.
„БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ” Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.
Війна виснажила обидві сторони. В цей час уся католицька Європа прийшла на допомогу Речі Посполитої. Кримський хан був дуже ненадійним союзником і не один раз зраджував козаків. В таких умовах уряд України звернувся за ДОПОМОГОЮ до МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.
Б.Хмельницький неодноразово направляв свої посольства до Російського царя з проханням про союз і допомогу у війні з Польщею. 11 жовтня 1653 р. у Москві відбувся Земський собор, присвячений Україні. Він прийняв рішення про допомогу українському уряду і оголосив війну Речі Посполитій. В Україну було направлене посольство на чолі з боярином В.В.Бутурліним.
На початку січня 1654 р. московське посольство прибуло до Переяслава. 8 січня 1654 р. відбулася історична ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА на площі біля собору. Богдан Хмельницький виступив перед народом з промовою, в якій нагадав, скільки лиха зазнала Україна від сусідніх держав - шляхетської Польщі, султанської Туреччини, Кримського ханства і висловив переконання, що український народ знайде надійних союзників у одновірців - російського народу. Переяславська Рада підтримала прагнення до союзу з Росією.
Переговори між Росією й Україною продовжилися у Москві з 23 березня по 6 квітня 1654 р. Наслідком переговорів стала низка документів між українським і російським урядами, які увійшли до історії, як „БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ” Богдана Хмельницького.
За цими статтями Україна ВХОДИЛА ДО СКЛАДУ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ на правах АВТОНОМІЇ. Очолював Україну гетьман, який обирався козацькою радою. Російський цар приймав його вибори до відома. Зберігався попередній демократичний лад - виборні уряд та суд, виборна адміністрація, виборне самоврядування.
Таким чином, за державним устроєм Україна була РЕСПУБЛІКОЮ, яка на правах автономії входила до монархії. Як автономна держава Україна мала право на своє професійне військо. Реєстрове козацтво збільшувалося до 60 тисяч. Також Україна мала право самостійно зноситися з іноземними державами і проводити самостійну зовнішню політику.
Про ПОДАТКИ з боку України до Росії мови не було взагалі. Цей пункт не був зафіксований ні в одному пункті із статтей. За договором Російський цар ЗОБОВ”ЯЗАВСЯ ВИЗВОЛИТИ УСІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ З ЧУЖОГО ВОЛОДІННЯ І ЗАХИСТИТИ УКРАЇНУ ВІД РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ. З цією метою до України вводилися російські гарнізони.
Фактично залежність України від Московської держави була НОМІНАЛЬНОЮ. Такої самостійності не мала і не має ні одна автономна держава навіть у сучасних федераціях.
Виходячі із змісту „Березневих статтей” Богдана Хмельницького, вони ставали РІВНОПРАВНОЮ угодою між царською самодержавною Росією і республіканською демократичною Україною. Б. Хмельницький виявився не тільки великим полководцем і державотворцем, але і великим дипломатом, з яким рахувалися усі монархи Європи і сусідних країн. Він не тільки ВІДТВОРИВ ДЕРЖАВНІСТЬ після падіння Київської Русі, але зумів створити НОВУ ДЕРЖАВУ - УКРАЇНУ і ЗАХИСТИТИ її від ворогів.
І не вина Богдана Хмельницького, що наступні українські гетьмани і можновладці, нова українська шляхта почали битися між собою за владу, почали торгувати Україною, запрошуючі іноземців для відновлення чи встановлення їх власної влади над Україною і, врешті - решт, знову розідрали її на частини, як у феодальні часи, перетворили її в залежні території від Речі Посполитої, Російської чи Австро-Угорської імперій.
6. 5. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ЕТАП ВІЙНИ (1654-1657 рр.)
Після Переяславської ради і підписанні „Березневих статтей” війна продовжувалася. Польський уряд не хотів миритися з втратою лівобережних українських земель і на початку 1654 р. посилає нові війська на Україну. Проти польських військ виступила сорокатисячна російська армія і українські козацьки полки. Поляки перед об”єднаними силами вимушені були відступати.
Протягом року україно-російські війська звільнили Поділля, Галичину, Холмщину, а також частину Білорусії - Мінськ, Гродно, Вільно, інші міста. Наблизилися до Львова. Здавалося, що незабаром будуть звільнені всі українські землі.
Але у 1656 р. почалася російсько-шведська війна, активізувалася агресія з боку Туреччини і Кримського ханства. Росія попадає у скрутне становище. Виснажена довготривалою війною з Україною, Польща запропонувала Росії перемир”я. У жовтні 1656 р. угода про ПЕРЕМИР”Я було укладене у м.Вільно. Війна між Москвою і Варшавою припинилася. Але Богдан Хмельницький, який прагнув звільнити всі українські землі, такою угодою був дуже незадоволений.
Завжди фізично здоровий гетьман, який приймав участь у всіх походах і битвах, зненацька тяжко захворів і у віці 62-х років 6 серпня 1657 р помер. Вважають, що він був ОТРУЄНИЙ шляхтичем, який був підосланий поляками, начебто для сватання дочки Хмельницького.
Набальзамоване тіло славного гетьмана України Богдана-Зіновія Хмельницького при великому зібранні народу було поховано у родинному містечку Суботові біля Чигирина.
Через декілька років у 1664 р. польські полки за підтримкою правобережного гетьмана Павла Тетері захопили Чигирин і Суботів. Богдан Хмель і мертвий наводив жах на польську шляхту. Польські вандали викинули з поховання тіло непереможного полководця і спалили його. Після того, як ляхи пішли, селяни зібрали те, що залишилося від великого гетьмана і переховали на місцевому прицерковному кладовищі. З роками це місце поховання загубилося.
Де зараз знаходиться прах видатного державного і політичного діяча, полководця, дипломата, засновника Української козацької держави, першого гетьмана України Богдана-Зіновія Хмельницького - невідомо.
Постать Хмельницького сучасні історики оцінюють по різному. Одні визнають його велич, як керівника української революції і засновника
української держави. Інші намагаються принизити його роль в історії
Україні і ненавидять за його дружні відносини з Московською державою.
6.6. ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ.
Вже перший рік національно-визвольної війни вніс великі зміни в життя України. Тут була ВІДНОВЛЕНА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ після багатьох століть панування в Україні-Русі іноземців. На великій території - Чернігівщині, Полтавщині, Київщині, Брацлавщині, Східній Волині, частково Поділлі було знищено старий апарат польсько-шляхетської влади.Усунуто поділ України на воєводства, староства, повіти. Українська державність була відновлена у вигляді КОЗАЦЬКОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ. Запорізька Січ зберегла свій старий устрій, який було взято за взірець для всієї України.
На чолі держави стояв всенародно обраний ГЕТЬМАН. Йому належала адміністративна, військова і судова влада. Він правив країною разом з вищою - ГЕНЕРАЛЬНОЮ СТАРШИНОЮ, яка також була всенародно обраною. Кожний з старшин відав певною галуззю управління держави. Генеральний обозний був першим заступником гетьмана і керував артилерією. В руках генерального судді були всі судові справи. Генеральний писар керував діловодством та зовнішними зносинами. Решта генеральної старшиги - бунчужний, хорунжий, осавули відали бойовою підготовкою і спорядженням козацького війська.
В Україні було запроваджено новий адміністративний поділ на кшталт війська - ПОЛКИ і СОТНІ. На території полку вища влада належала полковій старшині - полковнику, обозному, судді, писарю і т.д. Центром кожного полку було одне з українських міст, такі, як Київ, Ніжин, Полтава, Чернігів. Полки в свою чергу поділялися на сотні, якими керувала сотенна старшина на чолі з сотником.
Польське землеволодіння великих магнатів і уніатство були знищені. Їх землі перейшли у власність запорізького війська і стали державними. Поміщицька земля і маєтки католицького духовенства стали здобутком селян і козаків та поділені між ними.
Головним досягненням національно-визвольної війни стало те, що
ЗНИКЛА ЗАЛЕЖНІСТЬ СЕЛЯН ВІД ПОЛЬСЬКИХ ФЕОДАЛІВ. Були ліквідовані тяжка панщина, численні натуральні і грошові побори. Вільніше зітхнули люди, звільнившись від панського свавілля. Становище селян значно поліпшилося. Вони перестали бути кріпаками польських панів.
Але це зовсім не означало, що селяни здобули собі повну свободу. ПОЛЬСЬКИХ ФЕОДАЛІВ ЗАМІНИЛИ УКРАЇНСЬКІ - козацька старшина, православне духовенство, на яких тепер мусили працювати селяни.
Тягар податків залишився, але став легшим. Пересічні українці мусили матеріально утримувати старшинську адміністрацію, козацьке військо, виконувати певні державні роботи. Богдан Хмельницький, як представник панівного українського феодального класу, сам стежив за тим, щоб селяни неухильно виконували повинності, працювали на своїх нових господарів.
Козацька старшина поступово перетворилася у НОВИЙ ПАНІВНИЙ КЛАС. Спочатку, за традицією, її обирали, але незабаром після смерті Б.Хмельницького, почали призначати. Нові українські пани вже скуповували селянські землі, заводили маєтки, фільварки і експлуатували своїх підлеглих не гірше польських панів.
Прості козаки почали виступати проти старшин. Вони збирали, так звану, „ЧОРНУ РАДУ”, де обирали своїх старшин і гетьманів. На такій раді побивали і навіть карали на смерть найбільш ненависну старшину. Це був своєрідний протест „черні” проти нового пануючого класу, вже українського.
6.7.СТАНОВИЩЕ ГЕТЬМАНЩИНИ ПІСЛЯ СМЕРТІ
БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.
Після смерті Богдана Хмельницького серед його родичів почалася боротьба за гетьманську булаву. З-за цієї міжусобної боротьби за владу українська козацька держава загубила свою силу, велич, честь. Гетьманську булаву виривають один в одного учорашні побратими, кровні родичі. Символ влади вкрився плямами крові. Наслідком цієї боротьби стала ліквідація незалежної самостійної держави України.
Не Річ Посполита, не Московія чи Туреччина були головними винуватцями української „Руїни”, як назвали цей період громадянської війни історики, що почалася після смерті великого гетьмана. Ненаситна жадоба влади і багатства української козацької старшини, новостворених українських можновладців, які розривали державу на шматки чи продавали її сусідам і не сусідам - ось головний винуватець тієї трагедії, що розігралася на теренах України.
У 1657 р. гетьманом України вибрали 16-річного сина Богдана Хмельницького - ЮРІЯ. Але він виявився негідним сином великого батька. Незабаром з”ясувалося, що Юрій Хмельницький нездатний виконувати покладені на нього обов”язки. Тоді у тому ж 1657 р. на Корсунській раді гетьманом обрали генерального писаря, далекого родича Б.Хмельницького – ІВАНА ВИГОВСЬКОГО (р.н.невідомий - 1663 р.)
Новий гетьман почав ТАЄМНІ ПЕРЕГОВОРИ З ПОЛЬСЬКИМ КОРОЛЕМ, щоб повернути Україну знову до складу Польщі. 6 вересня 1658 р. у м.Гадяч був підписаний ГАДЯЦЬКИЙ ТРАКТАТ, за яким Україна поверталася до Польщі під назвою „Велике князівство Руське”. Значна частина козаків і селян, які нещодавна билися з поляками, була страшенно обурена цією угодою. І.Виговський, один із найближчих соратників Б.Хмельницького, зрадив і спаплюжив велику справу Хмельниччини і знову повернув Україну до польської колонізації.
Виговський Іван.
У відповідь на зраду І.Виговського Москва посилає в Україну свою армію. Під Конотопом 28 червня 1659 р. об”єднане польсько-українсько-татарське військо разом з німецькими найманцями почали битву під час якої витіснили російські війська і змусили їх відступити до Путивля. Полонених росіян майже 1 тис. татари вирізали з метою посіяти ворожнечу між росіянами і козаками і не дати можливості їх примирення.
Пропольська політика нової влади викликала велике незадоволення і обурення українських козаків, міщан, селян. Грошей на найманців вже не було. Гетьманське військо розійшлося. У жовтні 1659 р. Іван Виговський був скинутий з гетьманства і втік до Польщі. Там його звинуватили у зраді вже польській короні і розстріляли.
Козацька старшина, серед якої знову почалися чвари, вирішила скористатися ім”ям Хмельницького і вдруге вибрала гетьманом Юрія Хмельницького, маючі надію, що той трохи порозумнішав. Юрій знаходився на цій посаді з 1659 до 1663 р. Але з*ясувалося, що розуму не купиш ні за які гроші і нічиїм прізвищем.
Скориставшись недосвіченністю і нікчемністю гетьмана Юрія Хмельницького, Москва переглянула „Березневі статті”. Тепер козакам заборонялося вибирати гетьмана без дозволу російського царя, заборонялося самостійно вступати у відносини з іноземними державами. У великих містах України розміщалися російські гарнізони на постійне перебування.
Коли частина козацької старшини виявила цим незадоволення, Юрій Хмельницький відкинувся від Москви і звернувся до польського короля, з яким у 1660 р. уклав договір про ПІДКОРЕННЯ УКРАЇНИ ПОЛЬЩІ. Таким чином син перекреслив велику справу життя свого батька, зрадив його і свій народ, який багато років боровся проти гноблення польської шляхти.
Наслідком угоди Юрія Хмельницького і польського короля став розкол у 1660 р. України на дві частини – ПРАВОБЕРЕЖНУ (пропольську) і ЛІВОБЕРЕЖНУ (промосковську). У кожній частині тепер обирали свого
Юрій Хмельницький.
гетьмана, які притримувалися протилежної політичної орієнтації.
У 1663 р. Юрій Хмельницький зрікся гетьманської булави і був пострижений у ченці. В Україні почалися безперервні і спустошливі війни. Цей період увійшов в історію України під назвою „РУЇНА”, яка фактично перетворилася у громадянську війну.
6.8. «РУЇНА» (1663 - 1687 рр.)
З розподілом України на дві частині на Правобережжі гетьманом був обраний ПАВЛО ТЕТЕРЯ (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі обрали гетьманом ІВАНА БРЮХОВЕЦЬКОГО (1663-1668рр.) прихильника промосковської орієнтації.
Павло Тетеря, дотримуючись польської корони, намагався підняти лівобережних українців на війну проти Москви і разом з польским військом прийшов на Лівобережжя. Тоді поляками як раз і була сплюндрована могила Богдана Хмельницького, а його прах викинутий з домовини та спалений. Але на Лівобережжі Тетерю чекала невдача. Обурені його діями були навіть правобережні козаки. Вони і скинули його з гетьманства у 1665 р.
Іван Брюховецький проводив промосковську політику і фактично передав Україну під вплив Москви. У січні 1667 р. московський уряд підписав з Польщею ТАЄМНУ УГОДУ, за якою офіційно було закріплено поділ України на дві частини - Лівобережну і Правобережну.
Незадоволення лівобережних українців діями Брюховецького, який посилив феодально-кріпосницьке гноблення і почав зміцнення привілеїв козацької старшини було настільки велике, що під час ради („чорної ради”) у 1668 р. натовп забив його насмерть.
Після Брюховецького гетьманами на Лівобережжі були послідовно Дем”ян Многогрішний (1668 – 1672 рр.) і Іван Самойлович (1672 – 1687 рр.) Вони проводили таку ж соціальну політику гноблення свого народу, що і вбитий попередник. Але внаслідок доносів Московському царю з боку своїх „любих друзів” Многогрішний, а потім Самойлович були скинуті з гетьманства і відправлені до Сибіру.
Обраний після П.Тетері гетьман Правобережної України ПЕТРО ДОРОШЕНКО (1665-1676 рр.) намагався поширити свою владу і на Лівобережжя, відтворивши таким чином єдність України, але за ДОПОМОГОЮ ВІЙСЬК ТУРЕЧЧИНИ і КРИМСЬКОГО ХАНА, з якими вступив у союз проти Росії та Польщі. За допомогою іноземців він навіть був проголошений гетьманом усієї України, але не надовго. Протурецька орієнтація П.Дорошенка викликала велике незадоволення козацьких і селянських мас. Він утік від гніву правобережних українців на Лівобережжя до гетьмана І.Самойловича. Але той видав його Москві. Московський уряд доброзичливо прийняв П.Дорошенка і поселив його разом з сім”єю під Москвою. А потім надав йому посаду воєводи у російському місті Вятка.
Іван Сірко.
Тепер Турція проголошує гетьманом Правобережної України, витягнутого з монастира, ченця Юрія Хмельницького. Втретє він став гетьманом (1677- 1681 рр.) і ще завдав багато лиха українському народові. Придумав для себе досі нечуваний в Україні титул: «Гедеон-Георгій-Венжик Хмельницький, князь Сарматський і Гетьман Запорозький». Цей князь і гетьман вславився великим здирством і лютістю відносно свого народу. Прикриваючись його прізвищем, турки і кримські татари двічі організовують походи для пограбування України, але обидва рази вони були провалені. Відсіч нападникам дали запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом ІВАНОМ СІРКО, а також російські та українські війська.
При гетьмануванні Ю Хмельницького Правобережна Україна зовсім обезлюдніла. Він викликав загальну ненависть не тільки з боку українців, але і з боку турків, яким служив. Самі турки і стратили його у 1681 р. Вважають, що перед смертю він прийняв мусульманство.
У січні 1681 р. Росія, Турція і Кримське ханство нарешті знайшли порозуміння відносно України і підписали БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР, за яким Турція і Крим визнали входження Лівобережної України до Росії.
У травні 1686 р. між Польщею і Росією був підписаний, так званий, „ТРАКТАТ ПРО ВІЧНИЙ МИР”, який, нарешті, припинив війну між ними за Україну, що тривала з 1654 р. За цим трактатом Правобережжя, Галичина, Волинь визнавалися частинами Речі Посполитою. До Москви відходили Лівобережжя з Києвом і Запоріжжя. Турція отримала Поділля.
Довготривалі війни між самими українцями, безкінечні вторгнення турецьких, татарських, польських загонів спустошили Правобережну Україну. Втікаючі від загибелі, люди почали переселятися на лівий берег Дніпра - на Лівобережжя, який був захищений від людоловів російськими військами. Чисельність населення Лівобережжя швидко зростала. Переселенці просувалися і далі на Слобожанщину (сучасну Харківщину), яка також швидко розросталася. Але на цих територіях посилюється соціальний тиск Російської держави. Вплив Росії на Лівобережну Україну значно збільшився.