Наче ще жива,
Да ще й не стара,
Да втомилася вже від життя.
І в очах журба,
Радісті нема.
І так хочеться забуття.
Серце мається,
Сльози катяться.
На світлині син, як живий.
Посміхається.
Наче грається
Він тепер назавжди молодий.
Не її вина.
Забрала війна.
Батьківщину пішов боронить.
І була весна...
Страшна новина....
І душею відчула ту мить.
Чорний час настав.
Плач в ночі лунав:
"Боже, краще б мене Ти забрав!
На рушник не став...
Щастя не пізнав...
Він ще ж навіть діточок не мав..."
В очах як туман.
Стелиця дурман.
Пам'ять спогадами тільки живе.
Перше слово "Мам!"
Як хрестили... Храм...
Як синочка до школи веде...
Хата як труна.
Вже тепер одна.
Зі світлиною розмовля.
Не її вина.
Забрала війна...
Він для мами назавжди дитя...
Не сумуй без меж.
І за думкой стеж.
Не навічно на цій ми Землі.
Всі підем ми теж
До небесних веж.
Син твій жив! Всі у Бога живі.
Там зустрінемось,
Мов прокинемось,
Наче від чудернацького сну.
Бог зустріне нас.
Той настане час.
І Господь Сам отре ту сльозу.
2024.02.11
https://youtu.be/_itzNyKFM8w