Костенко, Базар/перевод Г.К.
Мне приснился волшебный базар:
Под безоблачным небом на клумбе,
Для разных людей -будь ты молод иль стар,
Продавались разные Судьбы.
Были одни – богаче паши,
Другие – бедны как миньоны,
Кто покупал Судьбу за гроши,
Другие – за миллионы.
Кто-то платил счастьем своим,
Кто-то смотрел презрительно,
Кто-то –золотом золотым,
Кто-то – очень сомнительным.
Толпа гадалок, тасуя дни,
К покупателям потянулась,
Судьбы кричали и мне – Возьми!
И лишь одна отвернулась…
Я посмотрела в её лицо,
Душою душу позвала,-
– Ты всё равно меня не возьмёшь,
Она неохотно сказала.
– А может возьму?
– Ты себе на уме, -
Сказала она сурово.
За меня придётся платить вдвойне,
всей жизнью, снова и снова.
–Так кто ж ты такая? Как имя твоё,
Что стоишь такой оплаты?
– Поэзия я , вот имя моё ,
Цена моя –жизнь, не злато.
И я приняла её как закон,
А утром чудо случилось–
Ночь прошла, закончился сон,
А Судьба моя не отлучилась.
Свою Судьбу выбирала сама,
Как и всё, что со мною станется.
Претензий к Судьбе нет у меня,
Она же Моя избранница.
Оригинал Д. Костенко
Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хту купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претенсій нема
до Долі – моєї обраниці.