Тайна святого Войцеха (к проблеме реконструкции генезиса первопредка-тотема праславян) (версия на русском языке)
http://www.academia.edu/191205
Таким образом, мы рассмотрели антропоним древнерусских князей Вячеслав (Вишеслав, Вятко, Войцех), проанализировав его семантическо-генеалогические истоки (Пилемен, Гильгамеш) со времени формирования праславянских (и праиндоевропейских) представлений о герое-тотеме с именем Vent-/ *Ent-/ *Hent-/ *Gent-, который периодически «возрождается» в определенные этногенетические эпохи предков славян (энетов > венетов > венедов > антов/вятичей) как легетимный и харизматический властелин-«король».
Украинская версия опубликована:
Гуцуляк О. Таємниця святого Войцеха (До проблеми реконструкції генези першопредка-тотема праслов’ян) // Етнос і культура: Часопис Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника: Збірник науково-теоретичн их статей. Гуманітарні науки. — Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ ПНУС, 2005-2006. — № 2-3. — С.247-267. -
На приведенной карте Анатолию забыли.
Было движение из Северной Анатолии (на реке Галис, энеты, протославяне как часть прабалто-иллиро-славян, симбиоз с фрако-фригийцами и лувийцами)
- в Паннонию и Дунай (энеты/генеты, симбиоз с пракельтами и праиталиками)
– в Чехию на Одер и Эльбу (венеты, праславяне как часть прабалтославян, симбиоз с прагерманцами)
- Польшу и Галицию (венеды, собственно славяне, отделение от балтов)
- Украину, Полесье и Волынь и Валахию (анты, самоосознание себя как славян, симбиоз с ираноязычными сарматами)
- в Залесье (вятичи и другие племена, часть поглотила угро-финнов).
По дороге оставались части, самостоятельно развивались (склавины), тоже несколько переселялись, а когда славяне "возвратились" с востока во время Великого переселения народов (5-7 вв. н. э.), то смешивались с пришельцами как субстрат, осознавая свою общность ("славяне"), что и образовало пеструвю картину славянства.
---------------------
На приведеній карті Анатолію забули.
Був рух з Північної Анатолії (на ріці Галіс, енети, протослов'яни як частина прабалто-ілліро-слов'ян, симбіоз з фрако-фрігійцями та лувійцями)
- в Паннонію і Дунай (енети / генети, симбіоз з пракельтами та праіталіками)
- в Чехію на Одер і Ельбу (венети, праслов'яни як частина прабалтослов'ян, симбіоз з прагерманцями)
- Польшу і Галичину (венеди, власне слов'яни, відокремлення від балтів)
- Україну, Полісся і Волинь і Валахію (анти, самоусвідомлкення себе як слов'ян, симбіоз із іраномовними сарматами)
- в Залісся (вятичі та інші племена, частина поглинула угро-фінів).
По дорозі залишалися частини, самостійно розвивалися (склавіни), теж дещо переселювалися, а коли слов'яни "повернулися" зі сходу в часі Великого переселення народів (5-7 ст. н. е.), то змішувалися з прибульцями як субстрат, усвідомлюючи свою спільність ("слов'яни"), що й утворило пістряву картину слов'янства.