Настільки, наскільки я обожнюю "Суспільне" як колектив блискучих та талановитих людей, настільки подекуди мене хвилюють, бентежать та смішать певні сумнівні тези.
Щиро люблю й поважаю соціологію та статистику. Із захопленням ними цікавлюся, хоча в родовому дереві не було жодного математика, як не дивно.
Цікаво, що змусило авторів та авторок матеріалу від проєкту "Колайдер" вважати вибір молоді та підлітків несвідомим. Це і експліцитно, і навіть імпліцитно вказано в тезах, якими рясніє матеріал. Проєкт дійсно цікавий та вражаючий, сприяє й сприятиме поступу певною мірою, але рівно допоки ми не згадаємо про філософію. Фахові культурологи, мистецтвознавці, мовознавці, психологи, політологи, соціологи в багатьох країнах (не виключно в Україні) високо шанують здобутки теоретичної соціології другої хвилі. Від багатьох помилок застерегти численних художників-початківців могло б і вивчення реалій економіки у форматі ділових ігор, як на тренінгах від багатьох відомих НГО у Європі.
Аби уточнити, що мається на увазі.
Є філософські школи, які утверджують віру в неосяжність індивідуального та колективного (синергетичного) людського потенціалу. Їхня перевага полягає в тому, що освіта як інформування є надважливою, а ось життєві цінності здобувачі освіти мають і воліли б обирати й навіть створювати самостійно.
Чомусь ще декілька років тому (від 4+ до 8 років тому), побутував в українських медіях певний вимір "сірої зони" між пропагуванням віри та її ігноруванням.
Ідеологічно "Суспільне" в роки заснування належало до когорти медійних єврооптимістів та скептиків антирелігійного спрямування. Це було чимось на кшталт "лакмусового папірця" для визначення підприємств-союзників цієї редакції.
Ідеологічна згуртованість та інформаційне розмаїття, послідовна реалізація дуже потужних задумів, унікальність контенту - все це змушувало навіть скептиків затамовувати подих.
Формат "відповідей на непоставлені запитання" - це справжня нагода для мене поділитись давно виплекуваною альтернативною думкою, а точніше, знову зартикулювати несформульовані дітьми та підлітками тези.
Доводилось і проводити екскурсії галереями, і розробляти сценарії ділових ігор для молоді, і редагувати якісно написані, хоч і парадоксальні фанфіки.
Вже починаючи з 1,5 р. у малечі формуються нейрони, тож можна припустити, що прамисленнєвий (протокогнітивний) процес "шумує" в них також. А чом би й ні, якщо людина - центр та рушійна сила еволюції? Славетні науковці з різних країн ніколи не зупинялися на стадії ясного, якісного та критичного мислення. Вони йшли ще й далі - за когнітивні обрії, аби розширити уявлення про людський потенціал.
Замість того, аби, як на початку ХХ ст., ділити на поодинокі образи, рефлекси та інстинкти живу й пластичну людську природу (психоаналіз, диссекція), можна обрати й інший шлях, позиціюючи дітей, підлітків та молодь як незалежних та від природи концепт-індиферентних, і тактовно спостерігати за потоком їхніх диспозицій та інвенцій, даючи лише ключі замість догматичних відповідей.
Чи, може, почнемо вважати за анахронізм спробу "зумерів" утекти від пильного ока спостерігачів, профануючи експеримент та ускладннюючи доступ сторонніх до їхнього "індивідуального ціннісного ядра"? Частина із них давно вже очікує на всі ці соцопитування, вміє рефлексувати, і що шокуючого в тому, що метикувати їх навчили довжелезні аніме-серіали замість читаних-перечитаних "бумерами" Юнга й Фройда?
Запит на знання в цієї підкатегорії здобувачів освіти, звісно, є, та ось така прискіплива гіперувага дослідників та дослідниць до їхніх емоцій та вчинків не дає
їм самим можливості відобразити в творчих пориваннях та послідовних життєвих планах свої цінності.
Хоч "теорія поколінь" на практиці попервах і спрощує обробку масивів великих даних, та чи завжди дослідження має залишатися дослідженням та жити собі на папері сумирно?
Чи можна перетворити його на інструмент дієвого підсилення освітніх процесів та їх доведення до сталих та притомних результатів? Задум дійсно цікавий, можливо, навіть статистика зібрана доволі точно.
Сподіваюсь, далі буде.