Січень прокинувся, вийшов на вулицю і посміхнувся-сьогодні чудова погода для того, щоб піти на етюди, він же, врешті решт, ще й Художник. Поки він насолоджувався погодою, мама-Мишка приготувала Січню чашку гарячого шоколаду, для Натхнення, як сказало мале Мишеня, збираючись до школи.
Художник надягнув червоний берет, на шию-жовтий шарф, зібрав фарби, пензлі, мольберт з палітрою і подався на вулицю. Там його вже чекали вірні друзяки-Кузька з Рижим. Кузька був трохи сонний, але пропустити таке діло як етюди він не міг. Його червоний кожушок яскравою плямою виділявся на сніжній полонині, а смугастий шарфик додавав настрою. На саночках-ой, які ж саночки у нашого Кузьки! Маленькі, ловкенькі, з різнокольоровими перетинками і з блискучими полозками. Так ось, на саночках лежала маленька подушечка з вишитими снігурями-подарунок Бабусі на іменини. Кузька сидів на саночках і позіхав, бо ж таки не виспався, але то таке, бо ж навкруги така краса!
Аж ось Січень зупинився і почав вибирати місце, де встановити мольберт. Нарешті вибрав і почав готуватися до роботи. А місцинка ж гарна: галявинка, кругом якої ростуть три ялинки і дві берізки, неподалік-кущ калини, на якому ще залишились червоні ягоди. Зелені пухнасті гілки ялин прикрашені білосніжним мереживом снігу, на тонких березових гілочках-вишуканий тонкий бісер, сплетений в намисто. Сніг на галявині чистий, пухнастий, розписаний пташиними слідами, в мереживному плетиві яких виднілися сліди Білок і Зайців.
Січень натхненно малював, виписував кожну малесеньку деталь, кожну гілочку, кожну хвоїнку і найменший слід Синички. Кузька захоплено слідкував, як на полотні з'являється усміхнена мордочка рудої Білки, білий хвіст Зайця, червоні грудки Снігурів, замислене око Дятла. Поруч з ним на м'якеньку подушечку всівся Рижий і круглими очима роздивлявся на цей пернатий хоровод.
А Художник дістав з чарівної скриньки вишукану кришталеву баночку:" Це небесно-голуба блакить",-пояснив він друзям. Почаклував трохи і ось вже небо сміється морозною глибиною, змінюючи кожну мить відтінок-то воно ніжно-блакитне, то бірюзове, а ось зараз-синє, що аж очі вбирає. А Сонце? Ой як же воно радіє чудовому дню, прекрасній компанії, як воно посміхається нашому Художнику, бавиться помпоном Кузькиної шапки і губиться в золотій котячий шубці.
Січень малював Кузьку, Рижого, Сороку з Сойкою, лісову гостю Лиску, що забігла на розвідку-ану ж тут є якась нічийна курочка?
Малював би довше, аж тут у кота забурчало в животі та так дуже, що аж Сорока на березі почула та злякано полетіла розносити плітки про якогось небаченого звіра. Друзі реготали, спостерігаючи за тим, як швидко полетіла пані-пліткарка, але ж таки пора обідати.
Весела компанія вирушила додому, де турботлива мама-Мишка вже чекала з обідом. Не будемо їм заважати, хай відпочивають.