Кузька захворів-так, домовенята також хворіють. Ввечері друзі гуляли, був морозець, сніжок так чудово поскрипував, приємно пощипувало щічки і такі смачні були бурульки. І ось на ранок Кузька прокинувся від того, що йому холодно і дуже болить горло.
На допомогу була викликана бабуся Кузьми. Кіт, звичайно, і сам міг впоратися, але ж хто як не бабуся приготує цілющий чай з чарівних трав і квітів, одягне в'язані м'якенькі шкарпетки і розкаже казку.
Рижий із задоволенням слухав бабусині казочки, різні цікаві історії і спав під теплим вовняним пледом-бабусиним подарунком.
А Кузька героїчно витримував усі лікувальні процедури, пив чаї-смачні і не дуже і в усьому слухався Бабусю.
Січень зазирав у вікно, стукав гілочкою груші і малював на склі різні чудернацькі малюнки. Рижий бігав до мисочки, перевіряв, як справи в годівниці, виходив на трохи на вулицю потеревенити з сусідським котом-бо ж треба знати, що діється в світі-і одразу назад, до друга.
Коли стало трохи легше, Кузька сідав на підвіконні і спостерігав за пташками, за дітворою, що бігла на річку, за дівчиною-сусідкою з маленькою собачкою в рожевому комбінезоні.
Аж ось одного ранку Кузьма прокинувся і зрозумів, що в нього нічого не болить, і настрій гарний і Сонечко за вікном сміється, пускаючи зайчиків. Бабуся, залишивши інструкції, цілющі трави і маленьку скриньку для їх зберігання подалася додому, наостанок обійнявши внука і Рижого.
А друзі зібралися в гості до Січня, який вже їх зачекався. Спочатку він пригостив дорогих гостей гарячим шоколадом із смачним тістечком, а потім запросив на прогулянку, яка мала стати пригодою.
Вночі пройшов Сніг, вкривши білосніжним мереживним покривалом все навкруги, а Січень, бо ж він ювелір, розсипав по цьому мереживу цілу щедру жменю самоцвітів і тепер все навкруги виблискувало, переливалось і мерехтіло під усмішками Сонечка.
"Куди ми йдемо?",-запитав Кузька, сидячи в маленьких саночках, які тягнув за собою Рижий. А Січень, загадково посміхаючись, відповів, що вони майже прийшли. Перед ними була простора галявина з нетронутим снігом. Але це тільки на перший погляд, насправді на цьому полотні було безліч слідів. "І їх ми зараз будемо розгадувати",-прошепотів Січень. "Ось, дивіться-тут бігла Мишка-полівка до своєї схованки, їй треба було поповнити запаси; отам сліди Зайця, він прибіг з лісу поласувати корою молоденьких яблунь, але йому це не вдалося, бо собака прогнав лісового зайду." Кузька дивився уважно і вже через мить весело закричав:" А ось, дивіться, тут були омелюхи, бо під кущем калини сніг рожевий від соку і трохи ягід." І дійсно, Січень згадав, що недавно на вербі зупинялися ці птахи, вони підкріпилися калиною, нащебетали новин і полетіли далі. А ще на снігу було безліч слідів Синичок, Горобців, Сорок, Білки бігали до своїх комор по горіхи, кудись тинюхали собаки, коти виходили полювати на пташок.
Ох і насміялися наші слідопити, вигадуючи різні історії! Але Січень, поглянувши на Кузьку, на його задоволене личко, сказав, що для першого разу після хвороби досить гуляти і запросив друзів на вечерю. "Тим більше,-додав він,-"я обіцяв твоїй бабусі слідкувати за тобою".
Приємний день закінчувався смачною вечерею, яку приготували Мама-Мишка і Мама-Білка. На столі-начищений самовар задоволено пускав зайчиків, рум'яно посміхались ватрушки і пироги, масляним оком дивилась манна каша, смажена рибка і котлетки...
За столом було весело, Рижий розповідав, якого карася спіймав один рибалка, а хитрюща видра тихенько його вкрала, пірнувши зі здобиччю в ополонку. Малі Білченята і Мишенята реготали, тримаючись за животики, а Кузька фотографував усе це. Для історії.
Не будемо заважати, нехай відпочивають. А круглий Місяць вже запрошує свої Зорі на тур вальсу, що його погодився зіграти на примарній арфі юний Мороз.