Блін, ну і нащо ж мені було навчитися ... читати ...!
А все після того, як подружка пішла:
- Ти навіть прогодувати себе не зможеш, не те, що сім'ю! А хто буде годувати дітей, якщо вони з'являться?
І пішла…
Пішов і я, куди очі дивляться... Поблукати... Не залишатися ж у хаті і не вити від туги на порожні стіни...! Вже день, як останній собака, ледве тягну лапи по асфальту... На людях якось легше. Усі чимось зайняті, біжать кудись… Дивишся, і сам заметушився, відволікся…
З того часу все й почалося… Якийсь обвал слів, емоцій, думок, почуттів… Голова лопається… Вуха в'януть…
А на який хрін вони потрібні, якщо таке почалося!?
Спочатку це було, як шум на базарі, як у Верховній Раді в Києві… Потім почав вихоплювати уривки фраз, а коли намагався показати дорогу одній сучці, що загубилася в нашому районі, а вона огризнулася:
- Що причепився, маніяк, я тебе що, просила про щось ...?
Ось мене й бабахнуло – точно не просила, виходить, я її думки прочитав… Цікаво стало… Став прислухатися, принюхуватись.
Даааа, ну і наслухався ж я...
О!
Дивись, яке симпатичне руде дівчисько із зеленими очима йде назустріч, хвостом крутить, усміхається мені… Цікаво, про що думає?
«Ах, якого я вчора кобеля підчепила, не цього облізлого козла, що на мене вирячився...»
Ні хріна собі…! Це що, чи до мене...? Дааааа ... І зовсім не цікаво ... Та і не симпатична вона зовсім ...
А що це за похмурий тип підозріло дивиться на мене?
«Ну й настрій… Замочити когось, чи що…? Як того, що в бетон залили… Досі замовник повністю не розрахувався… Нічого, я йому подарую від мертвого осла вуха!»
Ну і справи, треба тікати швидше від такого «будівельника-арматурника» у підворіття чи метро, там менти хоч стоять…
Та як же мені позбутися свого вміння читати чужі думки?
Адже так можна свої з чужими сплутати...
Ще Лао Цзи говорив:
- Будьте обережні зі своїми думками. Вони – початок вчинків!
Хто я, ангел у плоті, чи чорт у ступі?
Господи, як смердять думки у цього мента…!
«Таааак, якщо спробує проскочити або плутатиметься під ногами - заведу його в чергування і випатраю... Мене вчора шеф відпинав - так хоч пару випущу ... Нехай повиє! Звав же до себе кум, треба було до нього в автоінспекцію йти... Там хоч і потогінна система: і в дощ, і в сніг, і на морозі - але частину можна собі на кишеню, не все ж таки вищим пузанам віддавати... Головне - план виконувати по штрафів, а решта – моє, моє, моє…»
Ось група молодих стоїть…
А що то за тарарам у них у голові? Аж голова пухне від какофонії ... У вухах затички .... Аааа – навушники… У них спілкування на зорових аналізаторах побудовано… Як глухонімі – все в жестах у них… Навіщо? Коли і так все чудово чутно… Наприклад, як двірник о п'ятій ранку шкрябає лопатою по асфальту, згрібаючи сніг, як його матюкають усі сусіди з першого аж до 15 поверху, як за стінкою сусід із сусідкою в прохідній кімнаті роблять дітей, поки теща по нужді не вийшла у невідповідний момент, і потім вони щось намагаються підняти, але «хрін на тещу не стоїть!» Як синок каже матусі:
- Мамо, я тепер знаю, звідки діти беруться...
- Звідки, синку?
– Я вчора підглянув. Сусідка підходиш до тата, знімає у нього труси, сідаєш навпочіпки і береш щось до рота...
- Ні, синку, то з'являються на світ не діти, новий мерседес у мене, а у сусідів - небіжчик! - відмовила матуся.
Ось так ранок починається з суцільного депресняку: хто двірника, хто дільничного, хто начальство, хто ціни та уряд матюкає, хто дітей лає, які до дитячого садка, чи школи не встають… А якщо це в масштабах країни? Ось негатив і навертається! Ну, чого б не почати з добрих слів; дивишся, і двірникові доброго ранку можна сказати, і з дружиною разом пройтися до метро, а ввечері з бабками на лавці привітатись (щоб у спину не наврочили) – дивишся, і світ чистіше буде, коли дивитися на нього в чисте скло… А вирячитися в брудне скло - весь світ брудний.
...Аааа, Рамштайн якийсь у них у голові... Звучить, як ромштекс... Але до чого ж виє, мабуть, з нього роблять відбивну... А цих аж смикає, як при Паркінсоні... Краще кішок слухати в березні на даху... Хоча - теж гидота ... Кричать, як сусіди внизу по п'яні ...
А це вже натуральний біль, як поїздом переїхало.
Що, хто впав з перону? За що так страждає хлопець? Може, від кохання, як я?
Його теж, мабуть, кинуло дівчисько...
« … Боляче в усьому тілі … Ламає … Голова колом йде … Слина тягнеться, як гума, в шлунку все горить, як праска, коли його поставили на живіт кавказці мого кореша за борг по «дурі» … У голові бухає молотом, все в червоній пелені... Де взяти дозу?.. Все вже виніс із дому у предків... Може, у цієї кози сумку смикнути, коли сяде в поїзд? З шаленого собаки – хоч вовни жмут!»
Тож козу чи собаку він хоче пограбувати? А що з них візьмеш, крім бліх та рогів?
Та куди ж тікати?
Що за день сьогодні!
Ах, так, я почав читати думки від стресу... А тут ще більший стрес... Що за покарання!
Ой, яка приємна хвиля кохання у цієї жінки до чоловіка…! А це – що раптом за тривога, навпіл із ненавистю?
- Слухай, відпусти мою руку, мені здається, чоловік найняв ту руду тварину стежити за нами, бач, як вирячиться... Як завжди пожлобився на бабки, взяв подешевше, а цей, мабуть, з початківців...
А сама, бач, думає: «Як би не вкрали спонсора, ці молоді «соски» за п'ятак відірвуть його, даремно, що в нього всього 10 см…»
Ну, наааадо ж ... любоффф!
...............Є у кохання така блаж:
...............Його не купиш, так продаш…
Це що я, у вірші вдарився? Не хворий... Чортове кохання все ломить, як у того блудяги-наркуші!… Але в коханні все навпаки: починається жаром, а кінчається холодом і вилазить боком. А наркомани? Як у тих щурів, яким вживили електроди в центр насолоди і підвели до контакту... Так щури весь час натискали на контакт, забувши про їжу, воду та інше... Так і здохли... То в чому ж різниця? І в коханні насолода і у наркоманів... Стоп! Любов не тільки фізіологія, а скоріше душевне почуття, що переростає в духовне... Можна сказати, що це норма стосунків, а не почуття... А ось, якщо воно зациклилося на першому етапі, тоді сумно... Хочеться мати улюблену іграшку, педаллю, тілом... А що потім, коли отримаєш бажане, і гастрономічний інтерес задоволений, і на улюблену щуку фаршировану дивитися не хочеться? Невже це – правда, що коли Бог хоче нас покарати – він виконує наші бажання? ...Може й добре, що моя мене покинула?
Та хто ж так жерти хоче, га?
«Аж у мене пащу зводить, і кишка кишці дулю показує...»
Бабуся та, чи що?
Аааа, діти вигнали з дому, їм самим нема чого жерти, «пенсії тільки пінчеру вистачить, та й то японському – на блюдце саке…
«Може, хто подасть… Ой, як соромно… Все життя відпрацювала на цю державу… Діти пенсію забрали, їм самим не вистачає… Зажилася я на цьому світі. Господи, прибрав би ти мене, щоб я їм не заважала, стара… Холодно… Може, до консьєржки попроситись, у чергуванні посидіти вночі, там хоч не так холодно… Та їй побалакати буде з ким, чаєм напоїть, я ж їй підлоги нещодавно в парадному помилка безкоштовно…»
Господи, та я вас усіх люблю, люди, людині... Що ви за собаки злі! Тьху, тьху… Що це я так на собак…?! «Чим більше я впізнаю людей - тим більше люблю свого собаку», - казав мій сусід по поверху...
Хто там реве в кутку, як електричка, що налетіла? Пацаня...
"..Мамка знову побила ... А що, я собачку хотів погладити ... Вона ж, мабуть, їсти хоче"
Чи може заспокоїти, погладити, витерти соплі йому?
Раптом якась розфуфирена стерва налетіла, розштовхала роззяв, смик пацаня за руку, гаркнула:
- Ти де вештаєшся?! - Шарпнула його і - у вагон ... Тільки густе амбре її духів весь перон обблювало ...
Неерви, нерви...
Аааа - "начальник наїжджає, трахнути хоче, а зарплату не хоче підвищити ...", Та ось чому вона пару випустила на пацані ...
Нда… Наше Его – зле… Звіріє, вийшовши за його межі, особливо - до дітей…
Боже, Боже…
...............Счастлив тем, что целовал я женщин,
...............Рвал цветы, валялся на траве,
...............И зверьё, как братьев наших меньших,
...............Никогда не бил по голове…
О, як сказав один поет, Єсенін, здається... Мабуть, хороша людина була... Але, сусід казав про нього, що пив сильно... З таким життям зап'єш мимоволі... А ще сусід казав, що на його могилі 300 баб застрелилося... Цікаво, чому цей сусід до весілля майбутній дружині квіти носив, а зараз – картоплю, та й то зі скандалом…?
...Ну, нічого, підросте пацаня, він матусі все розповість .... Як он та, що рішуче тупає кудись ... Куди це вона так стройовим кроком кнехти забиває? До адвоката, значить…
«Я синочку не дам по суду квартиру ділити! Привів молоду сучку до моєї квартири, і я тепер йому заважаю, значить!»
Інстинкт охорони території спрацював. Це нам знайоме... Так, не звірі ж... Поговорили б... Ндаааа... Ось, що означає з дитинства не прищеплювати милосердя, хоч би до тварин... Ну, як тому хлопцеві хоча б...
Пошкандибаю-но я краще додому, там хоч господиня нагодує і по вухах потріпає, і подумає: «Де ж ти, собака, вештався…» А сама зітхне, заплаче і подумає: «Собака – друг людини… Погано, коли друг – собака! » А я лизну її в щоку. Їй теж кохання не вистачає, як і мені... Еееех, життя собаче! А втім, є й гірше... У собак хоч інфаркту не буває...
Он учора сусідка розповідала хазяйці анекдот:
Приходить сусід до лікаря-сусіда і просить отрути.
- Навіщо? – здивувався лікар.
- Дружина набридла, отрую її; не готує, не пере, лається весь час...
- Ти що, сказився? Є найкращий спосіб; навіщо тобі сидіти у в'язниці...
- Який?
- А ти її затрахай до смерті...
– Як?
- А не злазь з неї три дні, вона й помре потім через три дні!
Сказано зроблено.
Зустрічає лікар сусіда через 4 дні, а того не впізнати: чистий, поголений, смачно пахне французьким парфумом, при грошах...
- Що це з тобою?
- А я зробив все, як ти сказав ... Трахав її три дні з останніх сил, думав - сам здохну...
- Ну і...?
- Ходить, співає, щаслива! Не знає, дурепа, що їй три дні до смерті лишилося...
Ось як! А тут учора на мене сусідка зверху подивилася... Так цікаво... Одна біда - чоловік у неї собака, бультер'єр справжній... Але нічого, сусід скоро поїде у відрядження - я йому нароблю... пінчердвортер'єрів... відведу душу!))) А зараз, ляжу-ка біля ніг господині, погрію її ... Тепло-то - воно ж ВЗАЄМНО, може пустить на диван поряд полежати ... А що, мені багато треба? Кота б зігнати з дивана, та й годі… А втім, де двоє – там і трьом місця вистачить! Ні, я буквально, не в переносному розумінні... Він помуркоче, я хвостом повиляю, погрію всіх: дивишся, і господині стане добре, і нас погладить...
Не все ж таки, як у людей!