Колись у давні часи жили собі чоловік з дружиною. І була в них дочка Олімпія — Липа. Дівчинка росла, розквітала і в свій час взяла шлюб з гарним хлопцем Григорієм. Жили вони у любові та злагоді, батьків шанували, сусідам допомогали. Дав Господь Олімпії трьох синів — Богдана, Петра і Михайла. Вони росли працелюбними, сильними і хоробрими на радість батькам і дюдусям з бабусями. Час спливає швидко, щастя як пташка мандрівна — посиділа на даху, поцвірінькала і далі полетіла. Не судилося жити у спокої добрим людям — прийшла орда зі сходу. І пішов Григорій боронити свій рідний край. Липа на прощання дала йому оберіг— маленьку лялечку- мотанку. Замотатала у цю лялечку свою молодість.
Билися наши воїни, як леви. Багато ворогів знищили, очистили рідну землю від навали ворожої. Перемогли, та треба перемогу втримати. І прийшов час Богдану йти у військо — батькові допомогати ворогів нищити. І Липа благословила свого первістка та дала і йому оберіг — маленьку ляльку мотанку. Замотала у цю лялечку свій сміх дзвінкий.
А орда не вгамовуєтся — лізе і лізе— і вдень і вночі, все хоче нашу землю святу на смітник смердючий перетворити. А наши воїни б'ються, не знаючи втоми, оберігами охоронені, молитвами захищені. Орда чесної перемоги здобути не може і коїть підлоту за підлотою — дітей і жінок попереду війська свого жене, спалює млини, стодолі, труїть худобу. Час прийшов Петру до війська йти. Липа благословила середнього сина і дала йому оберіг — маленьку лялечку мотанку. Замотала у цю лялечку світ очей своїх чарівних.
Йде війна люта. Орда вже у власній крові захлинаєтся, а не зупиняєтся, лізе і лізе на нашу землю. І Михайло зібрався на війну. Липа тількі зітхнула" Ти ж зовсім ще дитина! Не кидай мене саму". А Михайло її заспокоїв, пообіцяв, що всі скоро додому повернуться, що перемога вже близько, що треба один маленький крок. Благословила Липа молодшого сина, дала йому оберіг — маленьку лялечку-мотанку. Замотала у цю лялечку тепло свого серця.
Коли надія на краще вже не дає наснаги до життя, коли віра у перемогу слабшає, допомогає щира молитва. Стоїть Липа перед іконами і молиться щіро, молиться приязно, молиться за воїнів світлих, оборонців Батьківщини нашої. Та і не одна Липа — всі матері, жинки, дочки молилися і була в них одна молитва — щоб Господь допоміг нашим оборонцям перемогти навалу клятої орди.А Господь чує материнську молитву і допомогає. Вигнали орду смердючу, очистили нашу землю святу від навали, звільнили з неволі полонених. І повернулися додому Григорій з синами. А на ґанку сидить нібито Липа, але на себе не схожа — начебто тінь від справжньої Липи залишилася. Як побачила вона чоловіка з синами, кинулася назустріч їм, а ноги її не слухають. Підхопили її рідні, обіймали, цілували, плакали, своїх
сліз не соромилися. А коли увійшли до хати, спочатку чоловік, а потім сини, дістали свої оберіги — маленькі ляльки-мотанки і поклали перед Липою. До землі вклонилися берегині. І сталося диво — повернулася до Олімпії її молодість, світ очей чарівний, сміх дзвінкий і тепло її серця.
*Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв'язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років.