записки банщика
містичний екшн
Цю дівчину я помітив давно, як тільки з'явилася в моєму оздоровчому центрі де я працюю і адміністратором, і банщиком.
Відчув її, як Мак Лаут - безсмертного...
Висока, напориста, честолюбна і в той же час тонка, ніжна, з відмінною фігурою і всіма іншими добре розвиненими жіночими принадами і все це - в купі протиріч, емоцій і зміїному клубку пристрастей, де в ангельському хорі часом не чує бісівських нот... Та й з девізом метелика: «Після сидіння на дієті заздрю метеликам. Першу половину життя жереш день і ніч, щоб потім заснув, прокинутися і мати тонку талію, прекрасні крила і полетіти!»
Загалом, ще довго чиститися їй, ой як довго!
А ще до всього - непроявлена ведунья... Ходила вона до мене: то в сауну, то в басейн, ми з нею не раз говорили про те, про це, потягнулася вона до мене було, та інтересів у таких - багато, до того вона ж ще й модель на подіуму колишня, а кількість інтересів молодих дівчат визначається кількістю навколо кучерявих кобелів, які прагнуть понюхати в неї під хвостом, та й зникла за своїми інтересами… А я і не був проти, знав, що повернеться до мене, як обламається десь … Адже у жінок і мужиків інтереси різні… Як на дошці оголошень:
- Потрібен пес для в'язки. Добре заплачу. Запитати Люду. Дзвонити у будь-який час.
Ось мистецтво жіночої статі і полягає в тому, щоби свої інтереси жіночої статі зробити особистими інтересами кобелів, які все життя живуть за тими законами, які собі самі і вигадують… Місяців п'ять її не було видно, але я чув, що десь хороводиться, а як знудить – прибіжить… Не маю права насаджувати свої погляди непідготовленій людині, лізти в Боже провидіння, хоч і сам я – бачу що треба було б… Але всякому овочу - свій сезон!
Адже Вчитель з'являється, коли є Учень, але не навпаки, і тут нічого не зробиш проти східної мудрості.
Через деякий час знову з'явилася, покрутилася, розповіла, як вляпалася своєю машиною в дорожню пригоду, вдарилася головою, отримавши струс мозку.
- Це тебе, Людмилко, Бог строжить… М'якше тобі треба діяти, не перти рогами, а вести себе по-жіночому, з хитрістю…
А вона про своє тараторить, як її привів до тями, звідки не візьмись на дорозі, сам мер міста Києва, залишивши їй візитку…
Чую - ще не дозріла, якщо візитки в голові ...
Покивала, як кінь головою на солому моїх слів і поскакала знову у своїх справах, бізнесі та кобелях...
Навіть мій друг Юджін зацікавився її особистістю, бачачи, що ми з нею на короткій нозі, а як би не складається у нас альянс…
Взяв її дані, глянув гороскоп і сміється:
- Василію Івановичу! Її ще довго буде по батареї фізіономією Доля водити, маєш рацію ти щодо її ріг, мало того, що вона по Сонечку - Водолій, хоч об стіл кулаком бий і їй по-барабану: все, всі і вся! У неї ще в момент народження сходив Козеріг, впертий Знак, тому й зовнішність у неї не стандартна через Водолія і Козерога, очі в неї бач які?
-Бачу, хитруваті ...
- Ось, як ми говоримо: козяча морда, хоча тут мордочка хитра і симпатична ... Козеріг самий некрасивий Знак Зодіаку, але, в окремих випадках - може дати рідкісну красу за наявності інших сприятливих факторів. Ну, наприклад, може сходити Венера на обрії при народженні ... І мав рацію ти, що їй треба діяти хитріше, її ж Небо веде на Знак Риб, тобто. невидимий і нечутний Знак, який працює за лаштунками... В тобі астролог пропав, Василію Івановичу!
- Віник у мене заговорений, ось що пропало! - буркнув я в серцях – Ну, що за народ пішов, тільки відвернувся - слямзять, думають, що цей віник їм допоможе ... Заговір же тільки тут діє! А я ж пер матеріал аж з Алтаю... Ну та гаразд, я взнаю - хто, і він більше до мене не потрапить у центр…
Потім якось Юджин мені сказав, що дзвонила йому Людмилка, консультувалася щодо партнерства з одним чоловіком.
– І що ти відповів? - Хоча я знав усі відповіді по Людмили заздалегідь, не визріла ще ягідка і оскома буде в неї ще та!
- Сказав, що не зростеться і бути обережнішим по грошах з таким партнером!
- Ну, це не тільки йому, а з нею не кожен уживеться, з нею треба бути акуратніше, безладна, добра, собі на умі, вертлява, вперта і фантазійна та - хижа! Це про неї: «Буде що згадати, думала сука, забираючись на їжака!»
Юджин тільки посміхнувся, мовляв, усю його астропсихологію розповів про клієнтку.
Незабаром я пішов з оздоровчого центру через державних дятлів, які прийшли керувати інтуристом за своєю дурістю, а не по-людськи. У старі часи київський князь відправляючи бояр правити в областю, давав їм долю "на годівлю", а ті годувалися так, що з вух лізло... Так і в наші часи плутають своє корито з державним. Це вічне лихо, де є державна власність... Але з шахраями мені не по дорозі! Є й своя професійна честь. Взяв та й відкрив свою приватну лазню на Дніпрі в Українці… Скромніше, а своє та й душевніше!
Сиджу якось дома ввечері, чую, зараз хтось з'явиться ...
Дзвінок.
Дружина взяла слухавку.
Чую – несе слухавку мені:
- Тебе якась Людмила питає.
Ага, гадаю, знамо, яка!
– Слухаю.
– Це я, Людмило. Потрібно поговорити, можеш вийти? Я тут під твоїм будинком із машиною.
Давно, думаю, треба було поговорити, менше було б проблем і струсів жіночого мозку у прямій звивині півкуль між ягідницями…Та що вже тут бурчати?! Накинув теніску, натягнув джинси і:
- Я пішов, Маріє.
Дружина в мене дуже розумна, тільки зиркнула зрозуміло, і знову ткнулася в свій бухгалтерську програму у комп'ютері.
Вийшов я надвір, стоїть чорний «волво» під деревом у провулку. Мабуть гроші є, та небагато, щоб не сказати гірше, подумав я, тільки торкнувши ручку дверей машини - господиня вся в кредитах. Не навчилася ще з енергією працювати, хоче взяти більш ніж віддати. А так – не буває! Як мінімум - баланс треба дотримуватися ... А хто безкорисливо працює на еволюцію - той і винагороджується Небом, тільки не грошима, а як - не зрозуміти тим, хто стоїть на земному. Це до духовних людей тільки відноситься, а духовність - це відсутність негативу з думок, як мінімум... Це перший крок Сходами в Небо.
Сів.
М'яко…
Пахне добрими духами, шкіряний салон… Гарно жити не заборониш! А не кожен уміє, хто – свинею у парфумерній лавці. А ця – вміє!
Людмилка одразу по газах і – вперед, почала намотувати чорне полотно чадри ночі на колеса.
Несемося.
Мовчу.
І вона мовчить. Тільки сопить.
Довго гнали. Перед якимось селом пригальмувала і поїхала крадькома по закутках.
Стала.
- Ну, кажи, що треба?
- Ой, Васю, влипла я! Вийшла заміж, а чоловік паскудний виявився, гроші почав красти, бізнес руйнувати, навіть мене кілька разів бив ...
- А чого ж йому тебе не бити й не красти? У нього ж батько - двоєженець і казнокрад, ховається від влади десь в Росії... От і виросло генетично прокляте вовченя!
- А ти звідки знаєш, Васю? – сплеснула руками Людмилка.
- Та звідти ж звідки, що я тобі потрібен зараз... - посміхнувся я у вуса.
- Гаразд, допоможи Васю! Ось будинок його мента-подільника та його баби.
- Ну, взагалі-то він - перевертень. Легко перетворюється на свиню тобто, мент він по життю, а так - перевертень, а баба вампірша місячна ... Щас творять свою чорну месу, хочуть тебе зовсім приворотом обкрутити, спочатку вони не розрахували, не побачили що ти ведунья, хоча око тобі замилили і ти чоловіка-гадюченя не побачила в овечій шкурі... Та потім зрозуміли свою помилку... Слава Богу, що поспішають і не змогли дочекатися молодика... Ну та гаразд, давай-но зосередитись на них подумки, через тебе працюватиму!
Зазирнув я до хати. Грошей там заховано у підпіллі - неміряно, та всі брудні... А нагорі в кімнатах - зло коливається, як туман над гнилим болотом і все стає густішим... Мент сидить розпарений від старань, його баба читає свої заклинання і, раптом, почала запинатися, спинятися...
- Ти чо, слова забула? – буркнув мент.
- Ні, та якось, як на язик - гирю повісили - проскиглила його подільниця, провівши язиком по іклах.
– Давай! - гаркнув співмешканець - Ніколи!
А тут я в кімнату запустив місячний промінь і, як ножем, впоров морок перини, тільки бульбашки здійнялися чорним пір'ям, аж відьмачка підскочила з переляку:
- Колю, глянь, хто до нас завітав! - побачивши мою примару, яка нахабно посміхаючись, світила їм в обличчя лазером місячного променю. Це я так скривився в усмішці, щоб зовсім їх придушити своєю впевненістю.
Пузатий Колян аж впав з стільця від несподіванки, що мені і треба було! Я швиденько змішав усі магічні символи на столі подихом вітру з відчиненого мною вікна, вимів протягом усю чорноту наговорену з кімнати під ясні очі божих зірок, наприкінці перевернув магічну зірку на столі, як треба, від символу антипода - до досконалої людини і матеріалізувався в машині, де сиділа бліда, похолола від зусиль і побаченого, Людмилка.
- Заводь, зараз почнеться переполох!
Раптом заткнулися всі жаби. Навіть ті золоті жаби, котрі виконали останнє прохання ворожки та мента:
- Щоб у нас все було!
Квакнули востаннє:
- У вас все було!
Настала неправдоподібна тиша, яку розірвало виття собак в окрузі. З тріском відчинилися двері в будинку і до машини помчали дві чорні тіні, ставши впоперек дороги.
- Не гальмуй, це фантоми!
І Людмила вдарила по газах, машина рвонулася вперед, розмазавши чорний послід по склу.
- Помітили, суки! - процідила вона крізь зуби.
- Нічого. Нам би до шосе не застрягти! А там побачимо…
Завив мотор, машину почало пригальмовувати і тягнути назад у чорну темряву.
- Не обертайся! - гаркнув я і зосередився на місячному світлі, зачерпуючи його рідку ртуть жменями і кидаючи назад через ліве плече, часом чуючи болючі верески, коли потрапляв на переслідувачів.
Звісно, пече пекельним вогнем! - безжально посміхався я - Ось вам, ось вам!
Машина, провивши пару сотень метрів движком, вискочила на рівний гудрон (до будинку голови сільради проклали, посміхнувся я) і рвонулася, як ужалена...
- Васю, я чую, що не відстають, адже машина, двигун з турбонаддувом - нова у мене, а що це з нею?!
- От і добре, що нова! Нічого, Людмилко! Тримайся міцніше - я зробив пас руками, як мене вчила моя бабуся і ми провалилися, ухнувши вниз так, що шлунок підтягнувся до горла, як у повітряній ямі літака. Машина зависла в м'якому перламутровому сяйві флуоресціюючого кокона, дорога зникла, зникло все, крім зірок:
- Зірочка моя ясна, світло очей моїх, вкрий нас своїми променями та світлом від ворогів і недоброзичливців наших, як ти вкривала Рід наш віками…- почав я магічний заговір...
Людмилка тільки дивилася широко розкритими очима на мене, вчепившись у кермо, аж піт виступив на лобі.
- Відпусти кермо, Людо! - якомога м'якше сказав я, закінчивши заговір - тут ми і пересидимо, а ті нехай поки пошукають-посвищуть, витратять сили ... - Можеш поспати, нам тут сидіти всю ніч - з цими словами я демонстративно відкинув крісло назад і ліг, розслабившись - Так не боїсь ти, нас тут не знайдуть!
– А де ми? – клацнула зубами Людмилка.
Відходняк почався, мабуть - подумав я і ще спокійніше, відповів:
- В енергетичному коконі Мого Роду, Ангелі-Хранителі, намоленому предками, жерцями Аратти, ведунами дохристиянської Русі, ченцями роду нашого, духовниками і сподвижниками-пустельниками, що залишилися на Землі, заради еволюції людства ...
- Як ти це робиш?
- Ну, тобі все скажи! – потім, бачачи, що не відстане, і щоб відволікти її від нервового трясуна, сказав – я локально зрушив час на «Крок Зірки»…
- Тобто. ми в іншому вимірі?
Хм, розуміє, ведунья юна, подумав я:
- Ну, скажімо так: у паралельному...
- Чи не в астралі?
- Туди нам потикатися не резон, це ж найбрудніший Тонкий План. Ось там зараз нас і шукають дружки твого колишнього чоловіка, щоб енергетично шарахнути тебе за допомогою своїх елементалей, тобто енергетичних фантомів… Пущай пошукають! - І я, зробивши пас рукою, навів дрімоту на Людмилу.
Та почала позіхати, відпустила руки зі кермо, вони сповзли вниз, далі і - потягли її назад у крісло. А я собі подумав, що Спляча Красуня тому і була красунею, що просто спала. Не мерзла, не впадала в істерики, не жерла все підряд і не тріпала нікому нерви…
Годин через п’ять я розбудив Людмилку, клацнув пальцями, промовив заговір, кокон розтанув і ми опинилися на порожньому нічному шосе. Світало, але ніч ще була чорна перед світанком... Мотор сам забурчав, машина м'яко покотилася вперед і ми неквапом поїхали додому.
- Васю, глянь, звідки тут ДАІ?
Дивлюся, справді сяє якесь чмо, як новорічна ялинка своїми нашивками на формі в чистому полі біля дороги...
Даїшник махнув своїм сяючим жезлом, що приносить гроші, і провів їм до узбіччя, мовляв, чекаю ...
Людмила почала пригальмовувати.
- Не зупиняйся, а тільки скинь швидкість до 10 км і їдь повз, давши по газах в останній момент - сказав я.
Людмила зробила все, як я сказав і коли мент простягнув свою лапу до машини, я, діставши з кишені теніски суху гілочку, висунув її в щілину прочиненого вікна і торкнувся лапи мента.
Пролунало виття, і мент миттєво роздвоївся на мужика і розпатлану бабу, яка кігтястою рукою безсило дряпнула лобове скло.
- Гони!
Мотор слухняно завив, машина стрибнула вперед, втиснувши нас у спинки крісел, а в дзеркало заднього виду ми побачили, знесилено лежачу і зчеплену в задушливих обіймах на узбіччі, страшну парочку - мента на старий бабці…
- Усі сили втратили, просидівши в засідці астралу... А тепер їх склеїло до півдня, і вони нічого не зможуть тобі зробити! Фініта ля комедія!
– Вась! А мої суди з чоловіком?
- Ти що, Людмило? Щось і сама зроби, тим більше, що наречений твій – контужений, з сьогоднішнього вечора… і тепер без допомоги нечистої сили залишився!
- Гаразд – зітхнула Людмила – а що ти їм у вікно висунув, Вась Ванич? - зацікавлено запитала вона, не прибираючи ногу з газу.
- Тільки тобі і скажу: гілочку з Гефсиманського Саду, яку мені дружина привезла після паломництва до Єрусалиму, ось їх покорчило навіки, позбавило чорних сил! Чую, мобільний зацмокав, дружина шукає. Бач, дружина турбується – беру мобільник і читаю смс:
- Де ти пропав?
Ну, що сказати? Правду? Не треба... Пишу у відповідь:
- Ща буду.
- Вась Ванич, а що ти скажеш удома, де ти був стільки часу вночі?
- А скільки?
- Та годин з сім, мабуть?
- Людо, перехрестися! Години три ми з тобою були разом лише, глянь на годинника...
Люда глянула на годинник і здивовано:
- Дивно, а ніби всю ніч тинялися...
- Так то ж в іншому вимірі, а там годинника не дотримуються! А літні ночі короткі в нас – засміявся я.
Підкотили до будинку, ми попрощалися, розтративши купу адреналіну в пригоді і я вийшов з машини.
Незабаром тільки червоні зірочки вогників габаритів мигнули, розтанули уночі і я увійшов до будинку.
Дружина все ще мучила комп'ютер у своїх справах. Позіхнувши, я запропонував хоч пару годин подрімати... Дружина зітхнувши закрила свій ноутбук і ми лягли, обійнявши один одного без зайвих питань. Сама знає, що розповім, коли треба буде те, що можна. Вона ж у мене теж ведунья, тільки мовчить про те... Ось за це я її дуже поважаю, не лізе не в свої справи. Хоча таких справ практично немає. Якщо кохаємо одне одного - то всі справи спільні!
А Людмилі і на тому дякую, що вміє бути самостійною!
А може, з дівки толк буде? Або так: Знайдена совість. Того, хто загубив, прошу терміново забрати, щоб не заважала спати ночами…
А я – зарядився на рік уперед в астральній війні.
Ну, на дух не переношу всяку погань!