Віднині вирує в нас горе,
І вітер, мов ножиці смутку,
Що мрії найкращії кроїть –
Як спомини наших здобутків.
Той Київ, що бачив я в лицях,
Розумних, мов мудрого діда.
Коли він до себе, покличе,
Онуків, що в місто приїдуть.
Не згинуть, від ран окупантів,
Отриманих у жорстокому бою.
Відкинуть від стін комбатантів,
Україну захистивши собою.
Не дід ти, – то лише здалось.
Марніє лиш в смутку чоло.
І пОтом, по ньому пролилось,
Принесене з ворогом, зло.
О, Києве! – прийми, як колись,
Я думками, здалеку, линув.
С тобою, нам добре жилось,
А після навчання, покинув.
Ти виживеш, друже мій, знову.
До тебе приїду, завчасно.
Я вірю в твою перемогу.
І в нашу, Вкраїну, прекрасну.
27. 03. 22