Кузька і Рижий сиділи на улюбленому підвіконні і з цікавістю спостерігали за тим, як Хазяйка насипає насіння в годівницю, як підвішує шматочок сала. "А тепер-моє улюблене",- промуркотів кіт і його зелені очі заблищали. До годівнички почало злітатися різноманітне птаство: вертляві розбишакуваті Горобці, дуже культурні Синиці, яскраві Сойки і дуже галасливі Сороки.
Кузька милувався тим, як делікатні Синички акуратно беруть насінинку, притримують лапками і роздзьобують, дістаючи смачненьку серединку. Горобці ж, ці шибайголови, залітають, хапають, чубляться одне з одним-ну як так некультурно можно?
Здійснявся такий лемент, що навіть Рижий не витримав і запропонував Кузьці піти і трохи порелаксувати в кріслі, бо ж "в голові макітриться від цієї братії ".
Але Кузька запропонував сходити на прогулянку і в гості до Грудня, бо ж Грудень обіцяв якісь сюрпризні чудеса.
Прогулянка, значить, прогулянка, тим більше, що в хатинці братів-місяців завжди є, чим поласувати. І дійсно, хазяїн чекав дорогих гостей, приготувавши, з допомогою мами Мишки, звичайно, млинці з м'ясом і гарячий шоколад. За сніданком, а це був саме сніданок, Грудень загадково натякнув приятелям про обіцяний сюрприз.
Рижий любив сюрпризи, особливо коли вони були їстівні і смачні, тому з нетерпінням чекав, взявши з тарілки черговий млинець.
А Грудень, бо ж він таки Чарівник, змахнув чарівною паличкою і серед кімнати з'явилася гарненька скринька, оздоблена мереживом і коштовним камінням. А в цій скриньці чого тільки не має! З її глибин можно було дістати, все, що потрібно саме зараз, а саме зараз Грудню потрібний конспект по зимовій магії. І ось, будь ласка, вам конспект.
Грудень взяв зошит, сів у крісло, покликав Кузьку і кота і почав розповідати, що в цьому зошиті вони зараз будуть шукати.
"Я обіцяв вам чудеса",-говорив він-,"значить, чудеса будуть".
А потім дійсно почалися дива: з глибин скрині Грудень дістав величезну Сніжинку. Сніжинка розправила платтячко, поправила корону, покружляла біля великого дзеркала і, тихенько вальсуючи, вилетіла на вулицю. Кузька тільки захотів зазирнути в скриню, як звідти з'явився цілий сніговий вихор-то юні Сніжинки поспішали за своєю царицею на вечірку. На ходу розправляючи сукні, вони кокетували з Груднем, з котом і Кузькою, кружляли в вальсі, милувалися собою в дзеркалі і елегантно вилітали на вулицю. А там радісно обіймалися, танцювали- кружляли, відпочивали і знову танцювали. А коли перша хвиля радісних зустрічей пройшла, тихенько шепотілись собі, кружляючи над деревами, будинками, вкриваючи землю м'якою білою ковдрою.
"А тепер-гуляти!",-проспівав наш Чарівник і друзі, одягнувшись, вибігли на вулицю. А там...там було неначе в казці-стара ялина стояла, прикрашена білим сніговим мереживом, на хатинці-біла шапка, річка хизувалась вовняною шаллю, що вкрила її берег затишним плетивом. До старої верби вели мереживні сліди-то польові Мишки виходили, щоб знайти якесь насіннячко. А он і заячі сліди видніються-вухань пробігся по городу, бо знає, що для нього там є гостинці.
"А ми з вами зараз",-загадково посміхнувся Чарівник, -"будемо ліпити Сніговика".
Рижий спочатку вирішив поображатися, бо це ж " сніг, та який поважаючий себе кіт буде ліпити якогось там Сніговика ", а потім захопився, так йому сподобалось творити.
Спочатку вибрали зручне місце, щоб Сніговику було комфортно стояти, потім катали шари-це було дуже веселе видовище, потім, коли всі три шари були готові, акуратно розрівняли-пригладили, виліпили руки, дали в праву мітлу, в ліву-кошик, на шию накинули шарфик, а на голову надягли теплу шапку. Гарний Сніговик вийшов, усміхнений і добрий-он які очі блискучі і уважні!
Рижий присів на санки, аж раптом щось забурчало в животі, кіт аж лапами сплеснув, мовляв, ліпити Сніговиків це добре, але ж ви не хочете, щоб ваш кіт зараз помер від голоду? Звичайно, цього ніхто не хотів і друзі, сміючись, побігли до хатинки на обід.
А що ж Сніговик? А Сніговик буде чекати, друзі пообіцяли йому чарівну історію. Почекаємо і ми, а поки не будемо заважати приятелям обідати.