Federico Garcia Lorca - Romance de la luna!

Alex Sikorsky
замість вступу...( https://youtu.be/2oyhlad64-s?feature=shared )
.
.
"Federico Garcia Lorca - Romance de la luna!"
.
У хвилюючій квітковій метушні
Напружене в сутінках місячне сяйво
До чорної кузні циган завітало.
Там хлопчик дивиться на нього,
Дивіться… і зніяковілий погляд
Його, не відомо де блукає...
.
Аромати перетворюються на звуки...
У тремтячому схвильованому повітрі,
Місяць, закинувши руки,
Дражнить вітер північний
І показує тверді й світлі
Свої олов'яні груди,
Безсоромні та непорочні.
.
— Місяць, місяць мій, сховайся!
Якщо повернуться цигани,
Вони візьмуть світле серце,
І викують з твого серця
Срібне намисто і кільця,
І заклятий амулет на останок…
.
— Не бійся, хлопче, не бійся,
поглянь, чи гарний мій танок!
Коли повернуться цигани,
Вони знайдуть тебе на ковадлі
Із заплющеними очима,
А ти спатимеш і не встанеш.
.
— Біжи місяць мій, сховайся!
Я вже відчуваю десь далекий тупіт
Твоїх коней серед чорної ночі.
— Не чіпай, хлопче, не чіпай
Моєї прохолоди крохмальної! —
Що почуєш, того ще не бачать очі…
.
Летить дорогою вершник,
Наближається та б'є в барабан
Тупіт коня по околицям долини.
На крижаній ковадлі, у кузні,
Складені уві сні маленькі руки,
Та заплющені очі дитини.
.
Прикривши гордовито повіки,
Погойдуючись у тумані,
Через оливи виходять
Бронза та сон — цигани.
.
Десь сова голосила —
Так невтішно та сумно,
Невичерпна біль, та все даремно…
Розтоптані сподівання.
Охолола, квітка кохання… —
Місяць відводить дитину,
За руку у небо темне.
.
У кузні плачуть, голосять цигани.
Повітря маревом повільно пливе,
Повітря спостерігає за ними, —
Місячний сум у тінях оселився,
І там, лише як спогад живе…
Може він занапастив долю кращу?
А вітри співають, співають
за упокій всіх, хто пішов,
У сумних небес темну хащу…
.
~ *& ~
.
La luna vino a la fragua
con su polis;n de nardos.
El ni;o la mira, mira.
El ni;o la est; mirando.
.
En el aire conmovido
mueve la luna sus brazos
y ense;a, l;brica y pura,
sus senos de duro esta;o.
.
Huye luna, luna, luna.
Si vinieran los gitanos,
har;an con tu coraz;n
collares y anillos blancos.
.
Ni;o, d;jame que baile.
Cuando vengan los gitanos,
te encontrar;n sobre el yunque
con los ojillos cerrados.
.
Huye luna, luna, luna,
que ya siento sus caballos.
.
Ni;o, d;jame, no pises
mi blancor almidonado.
.
El jinete se acercaba tocando
el tambor del llano.
Dentro de la fragua el ni;o,
tiene los ojos cerrados.
.
Por el olivar ven'an,
bronce y sue;o, los gitanos.
Las cabezas levantadas
y los ojos entornados.
.
C;mo canta la zumaya,
;ay, c;mo canta en el ;rbol!
Por el cielo va la luna
con un ni;o de la mano.
.
Dentro de la fragua lloran,
dando gritos, los gitanos.
El aire la vela, vela.
El aire la est; velando.
.
© 2023, одналюдина, (мій вільний преклад «Romance de la luna», на вірш Federico Garc;a Lorca)
( https://stihi.ru/2023/05/13/669 )
.
~ @& ~
.
.
НЕ ОТНИМУ НИ ОДНОЙ СТРОКИ...
.
Безумству песню я пою как прежде,
Где остановка только свет зари…
Но о зоре ни слова. – Там надежда…
Играй гитара, А… душа
Играй навзрыд… играй - не говори…
.
Смотрю в твои прекрасные глаза,
В них отраженье омута средь неба,
И маска чёрная тебе не личет,
Пусть ночь безлунным светом так черна…
Играй гитара, рвись струна,
Я, если б мог, порвал бы ткань времён и мира…
Кипи вино… в твоих глазах,
( - Бурли как в старь…)
Где пламя… - лёд… - На половину.
Я не могу про то тебе сказать,
Что ты мой нож,
Однажды… Вбитый в мою спину…
Где на объятии курка… живёт весна.
На расстоянье выстрела ложатся пули –
В мою ладонь…
Где мира чёрная тоска,
И лишь рассвет
Клинком прорежет этой ночи ткань…
Но не порвёт – на половины…
.
Это там, где холодный лёд
Пламенем объят,
Пламенем томим…
Это там, где воздух пуля рвёт стихом…
И одна в одну, ложатся строки… Но…
Не отнимут…
Ни одной строки. – Про любовь.
.
Всегда на взводе… (мы),
(Где) ветер раздувает пламя…
Всегда для пламени… душа моя нага.
Сомненья лёд,
Где бег по лезвию у дней,
Не ведает иных времён… в затменье сила.
Кружится ворон ночь,
А дней – огромный белый стерх…
Курлычет в небе… звон иных времён,
Где время мира…
Но в мире тьма…
Ночь протяжна и длинна,
Ненасытно выпью день
До дна…
Но не отниму ни одной надежды,
Не одной ни отниму строки…
Где каждая жизнь,
Только священный залог, любви
- Плод небес.
Под этим синим небом
Цветок любви.
.
Но интересно
(А может и нет),
А сможешь любить ли так, - ты?
(- Или же нет…)
- Не отнимая… ни одной любви,
Не проклиная… огня святого зори…
Гореть в ночи,
И не сгорать внутри,
Последнею опорой для надежды…
.
***
.
... ПРО ЛЮБОВЬ.
.
…Моя любовь, - ты как слеза чиста,
Нет боли той, что сердце жадно жалит,
Вонзённые цыганкою кинжалы,
Нас обжигают долгие года… А…
.
Ты моя не спетая песня… до конца.
Я твоя опора незримая в жизни. И…
Сквозь лёд серых дней – отголосок огня,
Наши ночи и дни, - всё, - цветения кризис…
.
Где ты – хочу, где я – не в силах
Отказать. Где я – хочу, и нет (душе) покоя….
Гитара рвёт струну, ей не сыграть,
Наш мир степей, где огнь нетленный, - (это) двое.
.
Играй гитара, рвись струна,
Я если б мог, порвал бы ткань времён и мира,
Где ты – любовь, а я - тоска, мир без тебя
Лишь кровоточащая неба половина…
.
Смотрю в твои прекрасные глаза,
В них отраженье омута на небе,
Ты тихо, как луна дневного света,
Откроешь мне другие небеса…
.
И маска чёрная тебе не личет,
Пусть ночь безлунным светом так черна,
Иду на ощупь, по холмам, долинам,
И оторваться от тебя нельзя…
.
Моя отрава сладкая – надежда,
Мы, как и прежде, здесь… нет, не свои –
Мы отгорожены от мира всуе,
От тех, в миру естественном, - двоих…
.
Я твоя песня, молчи, не говори.
Ты моё слово, среди молчания.
А за плечами мир для двоих,
Из жизни вычеркнутый ожиданием…
.
Играй вино… в твоих глазах,
Где пламя… - лёд, - на половину.
Я не могу про то сказать,
Что ты мой нож, однажды… вбитый в спину…
.
Плачь гитара, плачь до боли и молчи,
Рви струну у этой непроглядной ночи
И молчи… подбираю я в ознобе нот ключи…
Но не покину… моей любви… - молчи.
.
Молчи подруга ночь… клинок зари…
Сталь воронёная меня лишь тень огня,
Лёд непроглядных дней – лёд без тебя.
Танцуй цыганкой в ночь и время опрокинь… моё.
.
Пой гитара, плачь до боли, но… - но не молчи…
Где мир двоих, средь льдов… - огня касания.
Я не могу так к нотам подбирать ключи,
Когда одно у нас с тобой дыхание…
.
© 2005, одналюдина ( https://stihi.ru/2005/09/30-1010 )
.
.
БЕЛОСНЕЖНОЕ ОБЛАКО
.
Серая птичка молчит, смотрит в небо,
Боль не унять.
Проще для птиц разломать клетку,
Сложнее понять…
Вот обрывается стрелка секундная,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пульс к горлу бьет.
Обернулся, с грусти своей в облако, —
В добрый путь… — полёт,
Покуда,
. . . . . . . . . . . . . . глаз тебя в небесах достаёт.
Некуда ему убежать, и скрыться чудом,
От любви, от тебя…
Река неба в глаза расплескалась, а
Что осталось в груди запекло…
В каждом,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . — Пока!
Смятённое небо, и степи переплелись
В каждой строке трав…
Мечутся облака, я прижался спиной к земле…
— Уйми рану в груди земля, боль поправ.
Ожидание, точкой малою,
Меж небес теплится…
Это, неслышная меж облаков, — Ты! —
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Песня моя,
Белоснежное облако.
Далеко то ты как, — А?
Что молчишь? — Немые замерли облака…
Серая птичка молчит, смотрит в небо,
Боль не унять.
Проще для птиц разломать клетку,
Сложнее понять…
.
© 2023, одналюдина ( https://stihi.ru/2023/03/01/53 )
.
.
Вірши, то музика окремої душі...
.
Коли я пишу вірші, то я не вважаю ударні і ненаголошені склади, я просто йду за мелодією, яка подумки звучить у мені, і вона сама диктує всі повороти наголосів і рим. Маючи велику повагу до майстра, і в різні роки слухаючи змінювані в тому числі і з його віком трактування його гри на гітарі, музика зіграна Пако Де Люсіа, часто була тим незримим поводирем, що звучав подумки при написанні віршів і лягав у їхню основу. І деякі з цих віршів я вам уявляю вище... Коли я забуваю ту чи іншу мелодію, то припиняю роботу над коригуванням віршів доти, доки вона пошепки знову не зазвучить у моїй пам'яті. Я не замислюся під час написання, погано це чи ні, я просто йду стежкою за музичними римами і вони мені надають енергії до життя, щоб рухатися далі... Дякую, за увагу!
.
~ @& ~
.
Стихотворная лирика, это музыка отдельной души...
.
Когда я пишу стихи то я не считаю ударные и безударные слоги, я просто следую за мелодией, которая мысленно звучит во мне, и она сама диктует все повороты ударений и рифм. Имея большое уважение к  мастеру, и в разные годы слушая изменяющиеся в том числе и с его возрастом трактовки и интонации его игры на гитаре,  музыка сыгранная Пако Де Люсиа, часто была тем незримым поводырем, что звучал мысленно при написании стихов и ложился в их основу. И некоторые из этих стихов я вам представляю выше... Когда я забываю ту или иную мелодию, то прекращаю работу над корректировкой стихов до тех пор, пока она шепотом опять не зазвучит в моей памяти. Я не задумаюсь во время написания, плохо это или нет, я просто иду по тропинке за музыкальными рифмами и они мне придают энергии к жизни, чтобы двигаться дальше... Спасибо, за внимание!