В цей час перекопський мурза Азамат Айдаров повертався із столиці Оттоманської Порти Стамбула. Він стояв на борту каторги і згадував все, що передувало цим подіям. Як прискакав чауш кримського хана з наказом терміново прибути в Бахчисарай, щоб потім разом плисти до самого турецького султана Мурада ІІІ.
З ханом їхали мурзи всіх кримських каймаканств. Султан у своєму мобейні провів нараду з вищим керівництвом Кримського Юрту. Крім кримчаків на нараді були присутні великий візир, члени дивану – візири, головний євнух, шейх-уль-іслам, радники, паші, чаушбаші, чауші, а ще придворні про посади і роль яких мурза навіть уяви немає.
– Сто років назад іспанці відкрили новий континент, який назвали Америкою. Наші вивідачі та подорожні з Європи розповідають, що іспанські кораблі весь час привозять з тієї Америки золото і ніяк не можуть його вивезти, – похмуро розповідав султан. – А ще вони везуть шоколад, тютюн, чай, каву….
Мурза подивися на одяг падишаха всесвіту, який ряхтить щирим золотом, перлами й самоцвітами, і зрозумів, що султан все одно заздрить іспанському королю, який отримує так багато золота. Схоже султан осліплений багатством короля, а в самого султана мстива і заздрісна натура.
З іншого боку, якщо відверто, то небачене багатство і розкіш султанського палацу, одягу падишаха всесвіту боляче хльоснули по самолюбству мурзи.
– Деякі європейські країни стали казково багатими за рахунок грабунку Америки. Практично нескінченим потоком пливе золото в їх казну, а ми з цього нічого не маємо. Цьому потрібно покласти край. На золото іспанський король може найняти велику армію, – розсудливо промовив султан. – Це може створити нам проблеми.
Осліплений багатством «тіні бога на землі», мурза весь час відволікається від того, що говорить султан. Мурза дивиться на султанський долбанд з двома плюмажами усіяний безліччю коштовних камінців, кожен з яких вартий всього маєтку мурзи.
Султан тим часом пригадав як в 1529 році стотисячне турецьке військо взяло в облогу австрійську столицю Відень, але вимушене було відступити, зазнавши ганебної поразки.
– О, наш сонцеликий падишах, славний повелителю трьох суходолів, – низенько вклонився кримський хан, – хай Аллах продовжить твої золоті літа! А що заважає нашому грізному хондкару на чолі непереможних воїнів ісламу напасти на Іспанію і відібрати це золото й інші скарби іспанської корони? Кожний захисник ісламу вартий десятка тих нікчемних, мерзенних, охоплених гординею гяурів!
– Я згоден з тобою, хан, але по суходолу до Іспанії далеко, треба завоювати половину Європи, а по морю…. Не хочеться визнавати, але військовий флот іспанців сильніший за наш.
Султан знову занурився у думки. Туреччина має сильний флот, і вже намагалась встановити контроль над Середземним морем. У 1522 році османи відвоювали у хрестоносців острів Родос. Тоді турецьке підданство прийняли алжирські пірати, які постійно нападали на іспанські галеони, які вивозили з Америки золото і срібло.
У 1541 році король Карл V направив проти піратів 518 військових кораблів. Більше 150 з них були потоплені. Іспанське військо втратило десятки тисяч вояків вбитими й полоненими. Ціна на іспанських рабів в Алжирі тоді впала до ціни цибулини.
У 1565 році величезний турецький флот більше чотирьох місяців намагався захопити острів Мальта, який є «замком» до західної частини Середземномор’я, а коли на допомогу захисникам острову підійшов іспанський флот, османи відступили. Далі на захід від Мальти просунутись турки так і не змогли.
Османи добились того, що прохід кораблів через проливи Босфор і Дарданелли можливий тільки з їх дозволу. Але це все.
Мурза Айдаров, який знає історію, пригадав битву при Лепанто у 1571 році, в якій турки зазнали поразки. Цим, як здається мурзі, були остаточно зруйновані плани османів на панування в Середземному морі, а султан хоче вийти в Атлантичний океан і панувати там? Мурза допустив крамольну думку, чи сповна розуму цей султан?
– На нас чекає багато роботи, щоб невдовзі Стамбул став беззаперечним центром світської та релігійної влади й культурного життя не тільки нашої імперії, а й всього світу! Ми думаємо, нам необхідно будувати могутній флот. До речі, гребці на ньому нам знадобляться у великій кількості.
Кримські мурзи полегшено зітхнули. Вони побоювалися, що їм доведеться йти на велику війну до Іспанії, з якої можна і не повернутись, але, схоже, вони будуть займатись своїм звичним ремеслом – грабувати Україну, Московщину і Ляхистан. Їх грабіжницький запал розгорівся з новою силою.
– І не слід забувати, що запорожці – смертельні вороги ісламу. А ще в мене до вас є особисте прохання, – почав султан і зробив паузу.
– Мій богоданий повелителю, свічадо божественної мудрості, ми розуміємо, – знову низько вклонився кримський хан Мехмед І Гірей.
– Що ви розумієте? – підняв брову султан, пильно приглядаючись до хана.
Від тону його голосу серця присутніх кримчаків наповнилися крижаним холодом.
– Прохання повелителя правовірних, тіні Аллаха на землі це той самий наказ!
Султан задоволено посміхнувся і прихильно подивився на хана.
– Я хочу, щоб козацький гетьман Оришевський якомога швидше помер. Він проявляє до нас навіть більшу неповагу ніж польський король.
У залі на хвилину запанувала могильна тиша. Ніхто не спішить виявити бажання виконати прохання тіні Аллаха на землі. Перекопський мурза підхопився з отоманки, зробив крок вперед, схилився в поклоні до підлоги і застиг в напруженні.
– О, мій найясніший, всемогутній повелителю правовірних, володарю трьох суходолів, прошу доручити цю справу мені.
Голос мурзи прозвучав хрипко, але доста гучно. Мурзі коштувало великого зусилля приховати хвилювання, яке враз охопило його. Очі султана блиснули радістю. Кримський хан усміхнувся самими устами, інші мурзи прикипіли поглядами до султана.
– Добре, – з привітним усміхом промовив султан, і ствердно хитнув головою, – ми задоволені вами! Я завжди знав, що кримські татари мої найвідданіші слуги! Якщо вб’єте того гетьмана, на вас чекає велика винагорода, мурза!
Мурза Айдаров почав поволі заспокоюватися.
– Дякую, хранителю мудрості пророка, але ми служимо і раді служити великому повелителю правовірних не за нагороди! Воля падишаха – воля Аллаха!
Султан ще більше посміхнувся. Мурза теж внутрішньо зрадів. Він вважає, що тепер вполює одразу двох «зайців» – вислужиться перед самим турецьким султаном і заволодіє грошима Оришевського. Айдаров залишився задоволений собою. Невтримна радість збурилась в його серці.
Мурза впевнений, що гетьман тримає гроші в Гайсині, який він зараз розбудовує. Та й козацька старшина, особиста варта гетьмана, на думку мурзи, люди не бідні. Це означає, що чамбул на Гайсинщину треба повести особисто самому мурзі.
Кримській хан й інші мурзи теж залишилися задоволеними, бо не хотіли, щоб таку відповідальну справу доручили їм. Виконати особисте прохання султана, володаря світу це дуже добре. Але якщо не вийде? Ніхто не сумнівається, що в такому випадку вони проживуть не дуже довго і помруть не дуже легко.
Бризки солоної морської води остудили розпашіле обличчя мурзи. Він зітхнув і викинув з голови важкі думки.
До цієї подорожі до Стамбулу мурза був певен, що він дуже багата і впливова людина. Звичайно, столиця Кримського Юрту Бахчисарай більша і багатша за помістя мурзи і до ханського палацу йому далеко. Але все-таки на це якось можна закривати очі, бо великий хан він і є великий хан.
Але те, що побачив мурза в столиці Оттоманської Порти, вразило його надзвичайно сильно. Навіть ханський палац не вражає так своєю величчю і розкішшю, багатством і пишнотою, як палац турецького султана, його гарем також приголомшує.
Мурза пригадав, яким маленьким він здався собі, коли проходив біля величезних дзеркал в золотих оправах роботи кращих венеціанських майстрів.
Згодом він трохи заспокоївся, коли зрозумів, що султан порівняно з ним, справжнім воїном Аллаха, просто смішний, бо корчить з себе великого завойовника і, схоже, мріє про лаври Олександра Македонського. Мурза пригадав м’яке, невиразне обличчя падишаха, і про себе знову посміхнувся.
Ще на підході до бухти Золотий Ріг мурза зрозумів, що таких розкошів він за своє довге життя ще не бачив. У нього навіть пересохли губи, і він облизав їх язиком.
Мурза знову подумки поринув у спогади. Далі все було, як уві сні. Величні будівлі, високі позолочені двері тронної зали біля яких стояли охоронники велетні-нубійці в білосніжному одязі.
Ще вразила яничарська варта, яка салютує падишаху шаблями і, здається, кожний з рослих, дужих яничарів готовий за одного погляду султана кинутися на любого і розірвати його голими руками. Згадав, як зустрічають султана, коли він виходить із свого палацу тисячі вигуків: «Уй я уй!», що означає: «Земний бог!»
Мурза задумався. О Аллах, як же тут гарно! Рай, та й годі! Все тут вражає, в тому числі і напрочуд красивий берег Маримор’я. Вперше в житті йому захотілося виїхати з Криму до Туреччини і залишитись жити там.
Десь у глибині душі ворухнувся страх. Легко було пообіцяти султану, що він вб’є українського гетьмана, але мурза знає, що зробити це дуже непросто. Мати справу з запорожцями, цими дітьми півночі, дітьми війни завжди важко. А мати справу доведеться і з ними. Думки мурзи плутаються.
А що, як не вдасться вбити гетьмана? Тоді замість ласки султана можна потрапити в немилість. Мурза згадав про Семивежний замок, в якому відбувають покарання навіть особи правлячої династії. А ще є страшні каземати Єди-Куле. Одним словом, можна закінчити життя в ганьбі і неславі. А можна і взагалі позбутися голови.
Треба дуже добре подумати, бо, як кажуть русини, поспішиш – людей насмішиш. В цьому вони абсолютно праві. Мурзі стало не по собі. Невдача загрожує йому величезними неприємностями. Думки Айдарова плутаються.
Він мріє, як порадує своїх близьких подарунками, які накупив на стамбульському ринку. А ще тим, що він зробить у своєму замку ремонт. Він вже бачить стіни задрапіровані барвистим шовком і килимами, великі дзеркала в золоченій оправі, шафи з бронзовими ручками, картини і невеликий фонтан з красивою мармуровою чашею.
Мурза вже купив кілька великих золочених дзиґарів і столики з позолоченими ніжками для них. В нього тепер теж будуть дорогі годинники, як в самого намісника бога на землі.
Мурза вже бачить нові широкі, застелені важкими килимами канапи. А ще золотий і срібний посуд. Звісно, до розкошів палацу падишаха буде далеко, але для Кримського юрту це буде небачено! Він із своєю родиною заживуть у справжній розкоші!
І ще розкішний сад треба обов’язково висадити, а то в маєтку мурзи ростуть тільки тополі та акації. І квітники треба завести, щоб дружинам, донькам і невісткам, онучкам подобалось, а то зараз маєток мурзи з його віконцями-бійницями, що виходять на всі чотири сторони світу, більше нагадує військову фортецю, а не родове гніздо багатих людей.
А ще треба побудувати сучасний просторий палац з великими кімнатами, і обставити їх з небаченою для степового Криму розкішшю. Як він не подумав про це раніше? Час вже подбати про себе, про своє майбутнє і майбутнє своїх нащадків!
Мурза знову заглибився у мрії.
Треба буде побудувати лазню, де підігріту воду будуть скраплювати трояндовою олією. Його жіноцтву це неодмінно сподобається! Айдаров навіть посміхнувся цій думці.
Він не може відірватися від своїх думок і пильно вдивляється в далину, бо не може дочекатися хвилини, коли зійде на берег рідного Криму. А ще таки побоюється, щоб не зустріти в морі козацькі струги з запорожцями, бо тоді всім планам гаплик. Доведеться тоді риб годувати на дні Чорного моря, яке ті кляті уруси називають Козацьким.
А ще його дружинам і донькам, невісткам і онучкам неодмінно сподобається дороге шовкове вбрання, мережені золотими й срібними нитками черевички, які він купив для них в самому Стамбулі. А ще оксамит, золотоголов із золотою ниткою, одяг із соболів та боброві хутра.
Задоволений собою мурза навіть посміхнувся від тих мрій, уявляючи щасливе життя, яке скоро почнеться в нього самого і в його близьких. Міркувати про це, наближаючись до Криму, слухаючи пісні хвиль, мурзі було напрочуд приємно.
Він прожив життя, сповнене тривог, небезпек, час вже пожити в спокої. Він чесно заслужив це право і може повісити свою бойову шаблю на стіну. Хай тепер сини воюють. Татарам повезло, їх каторги не зустрілись із козацькими човнами, і всі кримчаки повернулися додому здорові і щасливі.
Мурза повернувся до Криму в дуже гарному настрої. А ще сам кримський хан перед тим, як вони зійшли з корабля на берег, сказав, що дуже задоволений мурзою і на знак вдячності і пошани подарував йому напрочуд дорогого прудконогого арабського скакуна.
– Як вб’єш того нечестивого гяурського козачого гетьмана, одразу повідом мені, – наостанок наказав хан.
– Неодмінно доповім, – вклонився і твердо пообіцяв мурза.
– Чекаю, хай будуть благословенні твої дні!
Одним словом, мурза їхав додому з погано прихованою радістю. На рідній землі йому дихається легко і радісно. Та й у сідлі він почувається набагато впевненіше, ніж на хиткій палубі корабля у відкритому морі.
Вдома мурза розповів своїй великій родині про свої плани і обдарував всіх дорогими подарунками. Жінки сприйняли подарунки саме так, як і сподівався мурза. Вони сміялися, дякували йому, мружили від задоволення очі, прицмокували губами. Обличчя їх світилися тихою радістю.
– Яка краса! Дякую, татку!
Ще більший лемент знявся, коли висипалися, мов пшоно з мішка, онуки. Менші діти й онучата радіють небаченим солодощам.
– Дякую, діду! – онучата прагнуть залізти йому на руки.
– Будь ласка, діти мої дорогі, – задоволено відповідає мурза, дивиться в чорні, як вуглинки очі онуків і посміхається.
– Дайте дідові спокій, – гримнула Гульнур. – Він стомився від довгої дороги!
– Нічого, кохана! Я за всіма вами дуже скучив!
– Дякую, любий! Ти мене приємно вразив!
Очі його старшої дружини Гульнур заблищали від захоплення. Мурзі, який і так знаходиться в стані душевної млявості, від радощів стало тісно в грудях, і з його обличчя довго не сходив радісний усміх.
В маєтку мурзи до глибокої ночі багато й довго говорили, бо всі були напрочуд задоволені життям. В житті мурзи і його близьких, мабуть, не було щасливішого дня в житті. Здається, чого іще бажати?
Втім є ще одне бажання, яке сушить, палить пекельним полум’ям мурзу із середини – бажання вбити козака Самійла Гардового і його сім’ю. А ще треба виконати обіцянку, дану самому турецькому султану. Це пообіцяти було легко, а спробуй виконати!
– Яка я рада, що ти більше не будеш ризикувати, і ми тепер завжди будемо разом, – ледве стримуючи радість, мрійним голосом сказала дружина Гульнур.
– Ні, мила, один раз мені ще конче треба з’їздити до ілляхів. Але обіцяю, люба, це буде в останній раз.
Дружина посміхнулася, пригорнулася до чоловіка і поклала йому голову на його все ще міцне плече.
– Правда? Навіть не віриться, Азамате, що ти будеш завжди зі мною, з дітьми. Ти дійсно більше нікуди від нас не поїдеш?
– Так, – ствердно хитнув головою мурза. – Ні.
– То так, чи ні? – лагідно посміюється Гульнур.
– Знаєш, мила, є в мене одна мрія, ще дитяча. Як повернусь з Ляхистану, хочу її нарешті здійснити, – зніяковіло сказав чоловік. – Розповісти?
– Питаєш! Звичайно кажи! Я вже просто згораю від нетерплячки! Чи це якась таємниця?
– Від тебе, кохана, – урочисто сказав мурза, – в мене таємниць немає.
Азамат подивився в чорні, розумні, допитливі очі дружини. Вона вперше бачить чоловіка таким схвильованим і зворушеним. Йому знадобився час, щоб перебороти мимовільне хвилювання, що враз охопило його.
– Ти ж розумієш, я, як всі ми, дитя степу. Найбільша річка, яку я бачив у дитинстві, це Салгир. Ніякі Чатирлик, Чурук-Су, Чаан-Баїр, Куру-Узень та інші ні в яке порівняння навіть із Салгиром не йдуть, не те, що з Озу, могутньою рікою, яку нечестиві гяури називають Дніпром.
– Авжеж, любий, я розумію.
– Після Озу я бачив кілька морів. Але дуже мені хочеться, чого б це мені не коштувало, побачити Присмерковий (Північно-Льодовитий) океан, – замріяно сказав мурза, і тут же в нього мимоволі вихопилось з вуст, – смієшся наді мною?
– Що ти, коханий! Звичайно ні! Я тобою пишаюсь! Хоча ти грізний воїн, в душі ти все ще юнак! Ти в мене такий романтик! Я тебе дуже сильно люблю! І знаєш, що? Візьми мене в подорож до Присмеркового океану!
Видно, що мурза знаходиться в полоні світлих і хвилюючих мрій.
– Там може бути дуже важко, небезпечно, а я не хочу ризикувати тобою.
Мурза допитливо глянув на дружину.
– Азамате, любий мій, за мене не турбуйся, мене не лякають ніякі труднощі. І знай, з тобою мені нічого не страшно. А якщо що, я буду щаслива розділити із тобою твою останню мить.
Айдарову навіть дихання перехопило після цих слів коханої, вірної дружини. Він не зміг нічого сказати, тільки міцно притиснув її до себе і обійняв.
– То що, візьмеш? – з прихованою надією в очах запитала Гульнур і подивилась в очі коханому чоловіку знизу вверх.
Гульнур з надією дивиться на чоловіка, в його вперті і водночас лагідні очі. Мурза такий здивований і зворушений, що не може слова із себе добути. На знак згоди мурза ствердно хитнув головою.
– Обов’язково, кохана, – упевненим голосом пообіцяв мурза. – От тільки повернуся з Ляхистану, і ми з тобою одразу поїдемо в цю подорож!
– Одразу? Перепрошую, а як тоді всі ці зміни, які ти розпочинаєш в маєтку?
– Робота ця необтяжлива. Щось зробиш ти, поки я буду в поході, щось зроблять діти, поки ми з тобою подорожуватимемо. А ні, то повернемось із Півночі, доробимо! Що скажеш?
– Я в усьому покладаюсь на тебе, коханий!
В цей день в маєтку мурзи панувало незвичайне хвилювання, безжурна веселість, а всі мешканці довго не могли заснути.