Довго й ретельно, мало не урочисто діставати з шафи подушки, простирадла та ковдри.
Розсувати диван, що гучно гуркотить, – це батькам, встановлювати розкладушку мені.
Повільно, правильно стелити, поправляючи та натягуючи.
І все це для її величності ночі. Підготовка до сну як до чогось важливого, довгого та цікавого.
Щоразу гостро чекав чогось від цього дивана, цих подушок та підковдрових просторів. Якихось пригод, відкриттів. Ну не може бути, щоб підготовка до сну, така наповнена змістом і деталями, була лише щоб лягти та провалитися в темряву, перестати бачити, чути, думати. Надмірність прелюдії не повинна була закінчитися нудьгою.
Однак розчарування наступало щовечора, тож я змиривсь, як поступово змиряються в дитинстві з багатьма дивними речами.
Хоча й зараз іноді ловлю себе на вкладанні спати з почуттям, ніби вирушаю в подорож – далеку, дивну, дедалі важчу.
Та не завжди необхідну.
***
Долго и тщательно, чуть ли не торжественно доставать из шкафа подушки, простыни и одеяла.
Раздвигать гулко громыхающий диван родителям, устанавливать раскладушку мне. Медленно и правильно стелить, поправляя и натягивая.
И все это для ее величества ночи. Подготовка ко сну как к чему-то важному, долгому и интересному.
Всякий раз остро ожидал чего-то от этого дивана, этих подушек и пододеяльных пространств. Каких-то приключений, открытий. Ну не может же быть, чтобы подготовка ко сну, такая наполненная смыслом и деталями, была всего лишь чтобы лечь и провалиться в темноту, перестать видеть, слышать, думать. Избыточность прелюдии не должна была закончиться скукой.
Однако разочарование наступало ежевечерне, и я смирился, как постепенно смиряются в детстве со многими странными вещами.
Хотя и сейчас иногда ловлю себя на укладывании спать с чувством, словно отправляюсь в путешествие – далекое, странное, всё более трудное.
И не всегда необходимое.