Ой, що ж ти наробила?! Кращого юнака на світі
Полюбила! Твій коханец високий та стрункий,
Заплітав чуб в косичку, та горілочку приголубляв більше всіх на світі.
Мав він сорочку вишиванку, та пісні тобі співав в садочку,
Де зоряні шляхи світили вам на поцілунки до ранку.
Журба спливає, світ мої очі хитає,
Коли кохана зраду нанесла люту,
Та накинула на менє розпач на весь світ!
Туга закрила небо, забрала мої радощі,
Так і живу що бачу її тільки очі.
Сам не розумію куди дорога сумна веде?
Ні дивує вже сонячне життя, і квітки троянд не бажені мені.
Тільки небо томить серце,
І моя самотня тінь в долині, де осина щемить душу.
Коли до тебе крадусь тайком, то бачу твої руки на його
Серці. Світ гойдяє до скути і втоми!
Та хіба він один такий в тебе?! Поглядаєшь на
Струнких та богатых, та гроші маєш в свої думці.
Світ дає красу, але найбільше прибавляя божевілля,
Розпусту та зраду, Ох, і любиш ти насміхатис з того,
Кто вогнище кохання переносить великим стражданням.
Довга година пливе в зітханнях та болюча в зраді.
Благаю небо:
- Відчини світ очі бачити краще себе! Дай порятунок тому, який зізнає гіркоти!
Відкрий бажання врятовати сердце! Та знати спокій в душі.
Відхили кохання, бо вогнище горит в грудині нещадно!
В день и в ночі не знати порятунку,
в небі і на землі помста мені за кохання.
А хіба є в світі перешкода за те що бажано кохаєш?
Тільки би знову знати що кохана вернеться?!
Може трохи пожаліє, та стана більше ріднішою?
Та ні! Відвернеться! Та ще, насміхнеться!
Жорстока душа у дівчини. Мій погляд до коханої,
Та спрага, хіба можуть опанувати красунею?
В стражданні не знаєш куди себе подіти? І до кого розмову вести?
Знати який порятунок найти в собі?
Хай розпач палає на край світу, та розкаже:
Про біль яка ні щадить в небі непобачена.
На світанку подивлюсь на вистрадені очі і скажу:
- Прщай гнів.
- Прощай біль.
- Прощай зрада.