О. Блок
У шинках, у провулках, в ізвивах,
В електричному сні наяву
Я шукав нескінченно красивих
Тут кохавших цю мить говірку.
Були вулиці п'яні від криків.
Були сонця у сяйві вітрин.
І краса всіх жіночих цих ликів!
І ці погляди горді мужчин!
І були це царі - не блукальці!
Я спитав у старого й стіни:
"Ти прикрасив тонкі їхні пальці
Цими перлами, що без ціни?
Ти дав різного кольору шубки?
Запалив ти їх промінь в снопи?
Фарбував ці коралові губи,
Синюваті брів згини дуги?"
Та старий не давав тут отвіту,
І пішов за всіма в мрійних снах,
Залишивсь я в таємному світлі
Ось цю музику блиску хапать...
А вони все проходили далі,
Мимоволі у серці таїв,
Щоб навіки ні з ким незрівняна,
Відлетіла в блакитні краї.
Мельком якось, за парою пара...
Я чекав світла янгола в нас,
Щоб ось тут, у піснях тротуару,
Він одну лиш зберіг в небесах...
А вгорі - на уступі хиткому -
Тихо зжавшись, там карлик туливсь,
І здавався знаменом червоним
Розгорнувшись у небі язик.
07.09.2023
Александр Блок
В кабаках, в переулках, в извивах…
В кабаках, в переулках, в извивах,
В электрическом сне наяву
Я искал бесконечно красивых
И бессмертно влюбленных в молву.
Были улицы пьяны от криков.
Были солнца в сверканьи витрин.
Красота этих женственных ликов!
Эти гордые взоры мужчин!
Это были цари — не скитальцы!
Я спросил старика у стены:
«Ты украсил их тонкие пальцы
Жемчугами несметной цены?
Ты им дал разноцветные шубки?
Ты зажег их снопами лучей?
Ты раскрасил пунцовые губки,
Синеватые дуги бровей?»
Но старик ничего не ответил,
Отходя за толпою мечтать.
Я остался, таинственно светел,
Эту музыку блеска впивать…
А они проходили всё мимо,
Смутно каждая в сердце тая,
Чтоб навеки, ни с кем не сравнимой,
Отлететь в голубые края.
И мелькала за парою пара…
Ждал я светлого ангела к нам,
Чтобы здесь, в ликованьи троттуара,
Он одну приобщил небесам…
А вверху — на уступе опасном —
Тихо съежившись, карлик приник,
И казался нам знаменем красным
Распластавшийся в небе язык.
Декабрь 1904