Пам'яті Сергія Білого
За мотивами мого англомовного верлібра.
Донедавна вмоєму житті
ніколи не було пізно.
Але нині уже не так.
Уже занадто пізно.
Час стискається.
Час летить.
Зараз у моїй країні війна.
У вересні вбили мого друга.
Його життя розчинилось
в густому повітрі вибухів
Він загинув на рідній Донеччині.
В чужому маленькому містечку,
де у нього була квартира
для усамітнення.
Там він писав книгу.
Вже занадто пізно.
Ми більше ніколи
не будемо спілкуватися.
Ми вже ніколи не будемо пити мій крафтовий кальвадос.
Я вже ніколи не запропоную йому горняточко еспресо,
зварене в моїй кавовій машинці.
Ми більше ніколи не будемо медитувати в моєму яблуневому саду
який ми разом посадили
в далекому 1994 році.
Час летить.
Час стиснутий в пружину.
Вже дуже-дуже пізно.
13.10.2022
© Валентин Лученко, 2022