Україна кохана.
Україна могутня.
Дніпро-батюшка ріка.
Україна – єдина
Україа -непереможна
Україна - Велика на віка!
Мене звати Мурат. Мені десять років. Я навчаюся у четвертому класі.
Мій тато за походженням – іноземець.
Моя мама і бабусі - росіянки. А я украінець! Мене питають чому так? А тому, що я так вирішив!!!
Я народився і живу в чудовій країні ім’я якої Україна. В нашій сім’ї усі розмовляють російською мовою, хоча розуміють і добре знають українську. Як на мене, то подобається українська – ласкава, співуча, наче колискова…
До дитячого садка я не ходив, тому не знав, що є така мова. Коли прийшов у перший клас, то почув що діти розмовляють на незрозумілій мені мові. Вчителька Ірина Михайлівна сказала: « Мурат, ти повинен вчити українську мову тому, що вона державна.»
Спочатку було дуже важко, тому що всі уроки, спілкування, проходили тільки на українській мові. Вчителька Ірина Михайлівна чітко дотримується виконання «закону про мови» і нас до цього привчає. Я думаю, що це правильно! А як же інакше?! Кожний, хто живе в країні, повинен знати державну мову!
За три роки навчання я опонував і розумію багато українських слів. Читаю і пишу українською мовою. Розмовляти швидко ще важко, але в мене ще попереду багато часу. Треба тренуватися! Батьки і бабусі купують книжки на українській мові. В мене вже є невелика бібліотека.
Я для себе вирішив, що Україна – це моя Батьківщина! Тому треба бути слухнянним і виконувати всі Закони України, прописані в книзі своді законів, яка називається «Конституція»
Ходити до школи. Гарно навчатися. Мати добру поведінку.
З повагою відноситися до дорослих, а до молодших бути захистником.
Не казати погані слова – ненормативна лексіка.
Вивчати, поважати, берегти культурну спадщину країни.
І саме головне любити свою Батьківщину, як своїх батьків дороще яких немає у світі.