Там, де народжуються слова: планета загиблих зорельотів
Усе почалося з неї, з першопричини усіх начал – науки математики. Я ще тоді у дитинстві відчув, що нічого не кмічу у тих ієрогліфах, з яких будуються таємничі, загадкові формули. Але ця таїна тим більше мене і вабила, спокушала, як та неприступна крута скеля, що манить своєю вершиною пересічного глядача, переховуючи її десь у вишинах небесних хмар. Що там? Яким земний світ бачиться звідти? Ким відчуваєш себе, коли сходиш на саму верхівку і стоїш там, помежи “шовкових” і вогких туч, торкаючись їх ступнями? Мене хвилювала ця таємничість і тому я був невтомним, вивчаючи головоломну дисципліну.
Ще у юнацтві я здогадувався, що усі вчинки і дії людини є передбачуваними, гіпотетичними, і все наперед уже визначено її природнім потенціалом вольових та інтелектуальних внутрішніх моцей. Але разом із тим я відчував, що раптово може з’явитися такий винятковий момент, коли представляться унікальні можливості для тих чи інших дій, і відтоді твоє життя складеться подібно до того, який шлях ти обереш свідомо.
Моя людська пам’ять закарбувала щонайменше п’ять епізодів із часів раннього дитинства та юності, коли я міг би загинути знагла: я тонув, я ледь не розбився, мене мав би загризти бійцівський тер’єр, я міг би стати жертвою злочинця-вбивці та аферистів. Але щораз, щораз у раз звідкись із повітря з’являвся янгол у людській подобі і застерігав мене за останній крок до наглої смерті. От тоді я замислився: та мабуть я тут навіщось потрібен… І усвідомивши власне “я” у цьому земному світі, зробив перший у своєму житті свідомий вибір.
Я почав вивчати життєдіяльність людського соціуму, приставши на бік наук: інформатики та кібернетики, які дозволили мені ближче наблизитися до загадкової, таємничої панни точних закономірностей – математики.
Інформатика – то наука, що вивчає структуру і властивості інформації, методи і засоби її створення, зберігання, передачі та використання в різних галузях людської діяльності. Кібернетика – наука, про загальні принципи керування у комплексі складними (множинними) системами різної природи походження: технічними, соціальними, біологічними, іншими, на основі знань, сформованих на зворотних зв’язках.
На цьому етапі пізнань мені знадобилися цифри, як системи знаків, за допомогою яких я навчався шифрувати і кодувати процеси та результати життєдіяльності людей. Я легко обучився читати історії цілих суспільств, записаних у математичних символах, і гортав числові каталоги, читаючи у них минуле, теперішнє та очікуване майбутнє людини як виду homo sapiens, яке було спрогнозоване й розраховане світовими організаціями за допомогою методів екстра- та інтерполяції, методів теорій ігор та ймовірностей, та багатьох інших математичних методів.
Але витративши численні роки на освоєння усіх цих знань, я раптом зрозумів, що всього цього ну аж надто замало, щоби підкорити оту неприступну крутезну скелю, яка манить мене все життя, ховаючи свою вершину десь там у небесних хмарах, оту загадкову і непоборну фундаментальну панну-науку – математику. Збагнув, що навіть і на крок не підступився до неї, і бодай на поступ до неї не наблизився. Утямив, що опанував лише один із тисяч її аспектів. А тому був у крайньому відчаї, бо насправді жодні математичні методи і жодні математичні числові ряди не посприяли мені викрити загадку отих магічних алгебраїчних формул із зашифрованих ієрогліфів, і не зарадили осягнути квінтесенцію фантастично-чудернацьких алгебраїчних рівнянь.
Та щось у середині мене підказувало, що ця богиня точних закономірностей насправді дволика. І зворотнім її кшталтом може бути інша умудрена панна – наука філософія, яка також як математика надає загальні язикові засоби усім іншим наукам, й тим самим виявляє їх структурний взаємозв’язок та сприяє знаходженню загальних законів природи, допомагаючи усвідомити і пізнати реальність (буття).
Тож я почав вивчати науку філософію, осягаючи суті різноманітних термінів, дефініцій, понять, і смисли концептуальних систем поглядів, оцінок, суджень. Я намагався урозуміти взаємовідносини між математичними поняттями і теоріями з одного боку, та реальним земним світом – з іншого. Але оця каверзна алгебра з її математичними об’єктами, вираженими у літерах, символах та ієрогліфах і на досі залишалася для мене непідкореною скелею.
Але я зроду мав впертий характер і нестримне почуття цікавості до усього утаємниченого, загадкового і невизначеного. Тож ідучи все життя за шлейфом цієї гордовитої панни точних закономірностей і ні на крок до неї так і не наблизившись, я зробив ще одну спробу оволодіти скринею її високодумних секретів – я поступив до інституту майбутнього людства на факультет футурології, і уже там отримав можливість вивчати різні математичні моделі та методи математичного моделювання.
– Іще одна мить і ви станете магістрами! – бадьорив наше его професор Шульц, готуючи нас до випуску, – Ваші магістерські дисертації мають містити наукову новизну, тобто щось таке, що досі було невідомим людському світу – якесь непересічне наукове відкриття у вигляді нової концепції, методики, набору формул чи дефініцій. Тільки Богом прошу вас, не слід мені створювати новий велосипед, не терзайте і не вбивайте мою віру у вас, бо не для того кафедра відсіяла п’ятдесят претендентів на академічний ступінь, залишивши лише вас кількох. Почитайте спочатку праці усіх попередників із теми досліджень: Платона, Аристотеля, Георга Ерманна, Густава де Молінарі, Станіслава Лема, Жака Фреско та усіх інших.
– Професоре, а як це можливо – створити щось, що досі було невідомим світу людському? – поцікавився я.
– Творення, Ганс, – це процес дії, першопричиною і рухомою силою якого є твоя особиста воля, тобто твої жага і бажання створювати щось своє, неповторне, індивідуальне, авторське. Це та ж сама унікальна магія, як і чаклунство при створенні вірша, мелодії, або картини. І це та ж сама мова символів у який літера, знак або дефініція позначає собою певний ряд явищ, дій або складних функцій. Урозумів?
– Професоре, мені зрозуміло як створювати матеріальні речі, коли я тисну пальцем на клавіші інструмента, або роблю мазок пензлем на полотні. Але ж як створювати речі уявні? Для мене це – загадка.
Шульц подивився на мене уважно, трохи замислившись над своєю відповіддю, і раптом мовив:
– Ану, усі йдіть зі мною.
Ми проходили поверхи наукових бібліотек, розглядаючи неймовірні арт-об’єкти, які звисали зі стелі аж до самого низу, туди, де плескалися струмені фонтанів і зелених оаз із декоративних рослин. У одному з коридорів учбового корпусу Шульц прочинив двері до великої зали пленарних засідань й захиста наукових дисертацій і запросив нас увійти, пустивши вперед. Там якраз відбувався захист наукової дисертації і упевнений аспірант рішуче й відважно апелював до своїх опонентів.
Ми здійнялися на найвищий ярус авдиторії і розмістилися за столами. В цій місцині були найкращої якості акустика і локація для огляду всіх процесів, що відбувались. Сюди під самісіньку стелю здіймалися усі думки й речі присутніх, і відсіль ми уважно спостерігали за всім, занурившись у самісіньку суть та смисл наукової праці доповідача-аспіранта.
Аж раптом… Зненацька я відчув щось таке дуже дивне, чого раніше не відчував ніколи. Саме відчув, а не побачив, бо це була не галюцинація, оскільки приміщення надто добре провітрювалося потужними кондиціонерами і духоти в авдиторії не було. Зараз я спробую віднайти правильні й точні слова, щоби переказати свої відчуття достеменно… Це було подібне до…
Це було схоже на якесь емоційне відчуття. О, так, саме так! Бо я оце “дивне щось” відчув саме завдяки своїй пломенисто-пристрасній емоції інтересу до всього того, що відбувалося в авдиторії. Тоді на верхньому ярусі пленарної зали під самою стелею я відчув присутність якихось високих безплотних енергій, які метушились і кублилися рунистими вихорами, і петлялися тучами, неначе якась комашня. За своєю суттю ці легкі рухливі енергії були схожі на миттєві, гарячі, бурхливі людські емоції, що колись кимось були “народжені”, але за певних невідомих причин втратили свого власника, відірвавшись від нього неначе листя від гілки дерева, і тепер ось боролися у передсмертній агонії за подовження свого життя, не бажаючи розпорошуватися і зникати у небутті назавжди.
Це були думки різних учених, тих, які тут бували раніше, і тих, які зараз були присутніми у цій пленарній залі. Думки відрізнялися між собою за своїми образами і формами. Одні були у вигляді слів або фраз, обривків якихось речень, незрозумілих кусів знаків, шматів ідей, а інші – мали виразні завершені форми термінів, формул, тверджень. З якихось певних причин вони не “вилилися” крізь перста своїх творців і чорнила канцелярських ручок на білий, ніжний папір і тому зависли ось тут отак, не втішеними у повітрі, чекаючи на свій новий імовірний шанс і на свого нового “господаря”, мріючи про логічне продовження свого буття уже в новій іпостасі – іпостасі писемного слова, що проникне зі строчок паперу у розум своїх читачів.
Я був неймовірно здивований і спантеличений, бо почувався ніби у середині дивного електричного поля, де кубляться тисячі кулястих громовиць. Та раптом усі ці енергії немовби у мить відчули мою пристрасну емоцію інтересу до процесу здобуття знань і почали скупчуватися, нагромаджуватися навколо мене, пропонуючи себе мені настільки жваво, бурхливо й палко, і вируючи одна поперед одною, що я навіть трохи злякався їх. Форми та образи цих загублених кимось мислей були настільки ясними і чіткими для мене, що я навіть розрізняв своїми чуттями кожну окрему літеру й знак у цих думках-формулах, кожне окреме слово у думках-реченнях, термінах чи поняттях. Я зніяковів і закляк, намагаючись урозуміти та що ж воно таке є. Що це за чуття зненацька зринуло у мені вперше? І від такого дивного дива застиг на місці, немов дитя, яке вперше накрило мокрим дощем із неба.
А ці енергетичні істоти усе напливали і наближувалися упритул до мене, і аж до того близько, що я уже став відчувати яка з них мені подобається найбільше, а яка трішечки менше, а до якої мої чуття лишаються зовсім байдужими. Та врешті я відчув якусь сродну і приязну мені енергію, яка ураз захопила всю мою увагу і я став думати лишень про неї. А вона, немов інтелігентна й тактична панна “представилася” мені, проникнувши крізь мої мислі у самі глибини мого розуму і душі, і викликала своєю раптовою явою неймовірне серцебиття у мене.
Це була панна у вигляді математичної формули, суть якої на ту мить я розумів вкрай туманно й розпливчасто з причини браку теоретичних знань. Але тоді я так гостро й виразно відчув, що оця формула – що вона правильна, істинна, і у ній є практичні сенс, смисл, суть, і що вона точно мені пригодиться. Тож я швидко ухопив ручку і якнайскоріше її записав, допоки ця панна-думка була іще у мені і я не втратив із нею зв’язок. Я миттю зловив її, я упіймав її і вона стала моєю. Це було якесь неймовірне таке відчуття, що можна порівняти лише з кшталтом людської любові, коли двоє стають одним цілим. Це диво-дивне сталося зі мною уперше, тож я почував себе надзвичайно піднесено і в той же самий час обезсилено і більше не мав жодних моцей контактувати з тими дивними енергетичними сутностями. Я був щасливий уже від того, що зловив оцю коштовну для мене мисль з якою тепер мені припадало розібратися вкрай уважно.
Якраз у цю мить завершився захист наукової дисертації аспіранта і професор Шульц відпустив нас, щось перед тим довго говорячи та роз’яснюючи. Але я уже його не слухав. Шульц тепер був непотрібний мені, і в цю мить лишень заважав. Я терпляче дочекався поки він щось собі договорить і швидше забрався звідти.
Щоби збагнути квінтесенцію формули, яка завітала в мої думки у залі пленарних засідань, мені знадобився певний час на вивчення таких дисциплін як економіка, статистика, облік за видами, інвестування, управління проектами, маркетинг, логістика, право, та багатьох-багатьох інших. Збагачуючись теоретичними знаннями і практикою під час наукових досліджень, я відчував що потрохи здіймаюся на оту висоту, на ту неприступну круту скелю, якою мені завжди удавалася наука математика. Та я і надалі не полишав свою мрію підкорити собі оцю панну повністю, яку тепер знав із багатьох теоретичних й практичних аспектів, та яка і донині ввижалася мені діамантом, незвіданою планетою – зіркою моєї душі, якій немає рівних серед усіх інших наук, бо я полюбив математику неначе дівчину.
Набуті знання допомогли мені краще розгадувати й розуміти отих дивовижних енергетичних істот – отих невисловлених і загублених думок-ідей інших вчених, які неждано й негадано для себе я навчився виловлювати з їхніх голів. І тепер ці чужі мислі стали для мене на кшталт конструктора Lego, з якого я, бавлячись й граючись, легко складав і удосконалював різні формули та поняття, поєднуючи все у логічні методики прогнозування тенденцій людського майбутнього в своїй магістерській дисертації. Тепер вже як справжній формений футуролог я з легкістю застосовував у академічній роботі різноманітні методи: Делфі, анкетування, регресійний і кореляційний аналіз, екстра- та інтерполяцію, імовірнісний аналіз і метод сценаріїв, рольові ігри, симуляції, переговори та інші методи групової роботи з планування і прогнозування майбутнього. І це було мені настільки просто і до того цікаво, що я навіть не помітив як отримав академічний ступінь магістра і перейшов навчатися в аспірантуру.
Тепер, провчившись багато років, я чітко знав, що майбутнє, насправді, не можливо передбачати, його можна лише винаходити і розраховувати за допомогою математичних методів. Також я чітко усвідомлював, що моя практична діяльність як футуролога на п’ятдесят відсотків була наукою точною, а на п’ятдесят – сутим, фактичним мистецтвом і її можна було порівняти з роботою історика, або археолога, або письменника-фантаста, який створює історії і в залежності від того наскільки близько ці історії підходять до того, щоби стати правдою, їх можна відносити або до науки, або до мистецтва. Я мав хороші здібності, а також здорову фантазію, яку навчився підкріплювати реальними фактами. Але навіть моє несподіване магічне вміння вихоплювати думки інших вчених не завадило мені мислити ясно і розуміти чітко, що єдиного майбутнього у людства насправді немає, утім є такий собі мультивсесвіт із безліччю варіантів розвитку подій. І тепер я став одним із сотен тисяч творців оцих нових варіантів людського майбутнього, я став футурологом, що звучало майже як: деміургом.
Тепер я невимушено і природно використовував свою здібність зчитувати думки інших людей і, спостерігаючи за їх формами помічав, що на відміну від них я мислю зовсім інакше: не окремими словами чи фразами, і не реченнями і не знаками, ні. Мої думки мали зовсім інший вигляд – вони були строго впорядковані, окреслені і розкладені на чисельні складові частки, вони мали вигляд схем, діаграм, складних громіздких таблиць, геометричних зображень. І для процесу мислення мені ніц не потрібні були такі малі форми як слова, або речення, бо мої думки вміщували в собі численні гігабайти інформації і були нашпиговані сотнями, тисячами різноманітних понять, цифр і знаків.
А коли одного разу якийсь аспірант із фізико-математичного факультету запитав зверхньо й насмішкувато: “то може наш Ганс скаже який має вигляд формула любові?”, мої мислі впорядкувалися у таблицю з понять і знаків, потім розклалися на великий ряд діаграм і в результаті видали завершену формулу:
Love = Sn : А
де:
Sn – це сума ряда числових значень: Sn = а1+а2+…+аn;
а1+а2+…+аn – це часткові суми числового ряда;
А – це абсолютна величина, умовне значення якої дорівнює числу 100.
Звісно, мені довелося трохи роз’яснити запитувачу про суті чисельника і знаменника:
– Під знаменником А я розумію величину абсолютної любові, яку умовно позначаю числом сто. Тобто це величина стопроцентної любові, це любов-еталон, любов-абсолют, відносно до якої ти мусиш співставити свій конкретний приватний випадок почуття. Під чисельником Sn я розумію підсумкове сумарне числове значення суб’єктивно оцінених складових почуття любові у твоєму конкретному приватному випадку, максимальне значення якого буде дорівнювати числу сто, якщо ти відчуваєш абсолютну любов. А мінімальне значення цього показника дорівнюватиме нуль, якщо ніякої любові ти геть не відчуваєш. Дефініцію “любов” я особисто розкладаю на такі окремі складові частини, які тобі слід самостійно оцінити, пам’ятаючи, що підсумок чисельника Sn не повинен перевищити значення сто, і не може бути з від’ємним знаком.
Я швидко накидав йому на папері таблицю оцінок складових Sn.
(Sn) – Почуття любові у твоєму конкретному приватному випадку (Sn max = 100, Sn min = 0):
(а1) – Твоя усвідомлена повага до об’єкта любові: перша складова частка показника Sn. (а1 max = 100, а1 min = 0);
(а2) – Твій усвідомлений раціональний інтерес до об’єкта любові: друга складова частка показника Sn. (а2 max = 100, а2 min = 0);
(а3) – Морально-духовий авторитет об’єкта любові для тебе: третя складова частка показника Sn. (а3 max = 100, а3 min = 0);
(а4) – Інтелектуальний авторитет об’єкта любові для тебе: четверта складова частка показника Sn. (а4 max = 100, а4 min = 0);
(а5) – Твоя жертовність заради об’єкта любові: п’ята складова частка показника Sn. (а5 max = 100, а5 min = 0);
(а6) – Твоя ірраціональна, алогічна, неусвідомлювана душевна прив’язка до об’єкта любові: шоста складова частка показника Sn. (а6 max = 100, а6 min = 0);
(а7) – Твоя міра тактильної потреби в об’єкті любові: сьома складова частка показника Sn. (а7 max = 100, а7 min = 0).
– В ідеалі кожна складова частка “а” має дорівнювати значенню 14,2857, а їх сумарне значення Sn – числу сто. Тоді це буде означати, що твоя любов урівноважена і ти відчуваєш її і розумом, і серцем, і душею, і тілом. Але ж розумієш, кожна людина особлива і має свій власний набір ціннісних пріоритетів. Тож при значеннях:
а7 = 100, Sn = 100 – це буде любов-секс;
а5 = 100, Sn = 100 – це буде любов-пожертва;
а6 = 100 Sn = 100 – це буде божевільна любов.
Ну, і так далі, залежно від цифр. Ідеальним показником Love, звісно ж буде коефіцієнт одиниця, за умови якщо всі значення “а” дорівнюватимуть 14,2857, тобто будуть пропорційними. А якщо твій показник Love буде мати значення у межах від нуля до одиниці, то абсолютна любов у тебе іще попереду. Ну що, уторопав конкретику, ти, абстрактор?
Запитувач-аспірант із фізико-математичного факультету чомусь дуже образився на мою відповідь і став усіх запевняти, що я – містик, а не реаліст, і що представлена мною математична формула розрахунку Love – це просто несподівана випадковість, а не закономірність моїх знань у науці. Одначе при всьому тому він не захотів продовжувати дискусію, адже для всіх було очевидним: якщо я іще раз представлю якусь тезу з доказовими математичними формулами, розрахунками чи рівняннями – він остаточно мені програє. А тому запитувач зробив вигляд, що образився на моє слово “абстрактор”. Він страшенно роздув губи і став обурюватися тим, що я – не інтелігент, що не вмію коректно апелювати опоненту, і що у мене занизький рівень моральних якостей, ну, й таке усіляке інше.
Його “наукова” реакція звісно щиро мене потішила і розсмішила, але я більше не став смикати його нерви і просто пішов звідти.
Сказати по правді, усі аспіранти з фізико-математичного факультету нашого інституту майбутнього людства нагадували мені невдах-гуманітаріїв, яким не пощастило поступити на факультети лінгвістики і філології, і в останню мить вони без екзаменів зарахувалися на фіз-мат, куди уже років зо двадцять жоден не приходив навчатися добровільно. Тепер ці інтелектуали-нікчеми проїдали державний бюджет країни і щодня строчили “наукові” статті в різні електронні міжнародні журнали про підозріле й немислиме майбутнє людства планети Земля і нашої держави на її тлі. У тих статтях я зроду не зустрічав жодної математичної формули чи рівняння, чи узагалі хоч будь-якого розрахунку екстраполяційним методом на основі статистичних даних. Ні. Максимум, що там можна було угледіти окрім словоблуддя – це фотографії якихось політичних процесів, подій, на яких фігурували відомі світу особистості. Тобто в їх кропітких “працях” не було аж нічого, що би нагадувало про існування в природі таких наук як фізика і математика.
Я відверто не розумів навіщо нашій державі потрібні оці невдахи-спеціалісти. Щоби освоювати щорічні дефіцитні бюджети країни? Чи може бюджети ультрамодних політичних партій? Прямо признаюся: я вкрай зневажливо ставився до цих інтелектуалів-аутсайдерів, бо у “лицарів наукової думки” мислі стікалися на електронний екран виключно у формах словесній і знімковій. Але ж мова наук математики й фізики – це мова знаків і символів, де слово – то зайва екзотика і, навіть, моветон. Адже формула й знак містять у собі тисячі речень й десятки гігабайтів цінної невимовної інформації. І тому я терпіти не міг оцих фіз-матів, за те, що вони сплюндрували мою уяву і спаскудили моє відношення до слова як форми передачі інформації, за те, що вони були винуваті у моєму зверхньому, зневажливому, насмішкуватому ставленні до слова, як одиниці мови, і за те, що вони повергли суть наукової думки до найнижчого рівня примітивізму – до форми вбогого віртуального вербалізму.
Утім, наскільки я був неправий у своєму неповажливому ставленні до слова, як одиниці мови, я зрозумів лише трохи згодом, коли настав час укладати аспірантську дисертацію, яка повинна була мати цілісну і логічну структурну конструкцію. Саме у цю мить я й усвідомив, що презирливе моє ставлення до слова відтепер стане моїм покаранням. Я відкрив для себе, що ані вщент не володію цією мовною одиницею, і що слово абсолютно мені не кориться. Тож там, де я мав роз’яснити суть мною створених формул, методик, концепцій за його допомогою, воно просто зникало, щезало, втікало від мене, залишаючи один на один із моїми математичними символами і знаками.
Я почувався украй спантеличеним, адже наскільки легко я вмів створювати і винаходити різноманітні формули й методи розрахунків, настільки ж немислимо і недосяжно було для мене роз’яснити їх на папері за допомогою форми словесної. Я абсолютно був неспроможний майстерно виразити їх словами. От тоді я і втямив суть давньої приказки: “вмів наш Гансик готувати, та не вмів він подавати”. І тоді я звернувся за допомогою до професора Шульца.
Професор видав мені документ, який регламентував форму і структуру кожного розділу аспірантської дисертації, і роз’яснював якою повинна бути її консеквентна архітектоніка. Я уважно вивчив папірець і сказав йому:
– Розумієте, професоре, тут така річ, певно це якась химерна загадка, якась таїна, позаяк бачите, я цілком розумію теорію цього документу, але у мене проблема реалізувати його практично, бо я так відчуваю, що надто слабо володію словом. Що ж робити мені? Порадьте.
І Шульц порекомендував мені прочитати кандидатську дисертацію свого найкращого колись аспіранта, який тепер уже працював на посаді доцента у нашому інституті майбутнього людства. А потім іще штук із п’ять дисертацій, але ті вже на мій вільний самостійний вибір.
Рекомендована Шульцем найкраща дисертаційна робота мала назву “Економічний аналіз влади”. Тепер я лише пам’ятаю ту мить як узяв її в руки і як відкрив першу сторінку, а надалі… Надалі я вмить опинився в якомусь іншому світі – світі точно вивірених й зважених слів, що містили у собі певну надлюдську природу, бо коли я “торкався” їх своїм поглядом, вони враз перетворювалися на атмосферу в середині якої опинявся я. Ніколи ще у житті я не читав подібних текстів – тут не було жодного зайвого, або невлучного слова, і здавалося ніби цей твір пройшов із десяток суворих метрологічно-лінгвістичних і метрологічно-філологічних експертиз до того як бути представленим науковому світу. Це був справжній літературний пам’ятник, шедевр літературного мистецтва з вишуканою граційною логікою будови – композицією, з захоплюючим початком і максимальною кульмінацією у другій його частині, яку я ледве пережив на піку своїх емоцій, і завершальною третьою частиною, що вводила у суцільний транс із невпинним відчуттям абсолютного ідилічного щастя.
А головне – цей унікальний текст із такою легкістю перекладався на мову знаків і символів – взірцеву мову математики, що я міг би скласти ще одну дисертацію лише на його основі, і вона стала би технічним посібником для спеціалістів у галузі економіки. Але на той час я уже й сам продукував таку непомірну кількість думок та ідей, що не встигав надавати їм раду у формі писемного звершення. І тому я просто неквапно насолоджувався науковим твором, автор якого був очевидним і доволі рідкісним генієм.
Я там читав: “Світ без влади і присилування, приневолення – це не більше аніж утопія. Усе людське життя зводиться до владних відношень, і скоріше до владних, ніж грошових. Яка ж логіка влади? Це – здатність створювати принуджене (примусове) силове підкорення. Наприклад, для того щоби підкорити агента А агенту Б, необхідно змінити для нього співвідношення витрат і вигод альтернативних варіантів поведінки: підкорення, або відмови підкорятися.” І мій мозок, який усякчас відмовлявся сприймати думки у формі словесній, тут же перекладав цей текст на мову знаків і символів:
V1 / P1 > V2 / P2 > V3 / P3
де:
V – величина витрат агента А – об’єкта влади;
P – величина вигод агента А – об’єкта влади;
1,2,3 – це три варіанти співвідношень витрат і вигод агента А – об’єкта влади у ситуаціях: 1) при його відмові підкорятися агенту Б – суб’єкту влади; 2) в разі його підкорення агентом Б – суб’єктом влади; 3) при відсутності влади.
Я читав далі: “Владою володіє той, хто спроможний створювати витрати відмови від підкорення їй. І у неї існують два види ресурсів: значимі і ресурси насилля. А підґрунтям на якому вона виникає є асиметрія (нерівність) розподілу ресурсів між економічними агентами. Тут слід зазначити, що необхідно проводити відмінність між владою та насиллям, бо шляхом насилля здобич вхоплюється і переноситься до роту, а насилля, яке дозволяє собі побаритися, стає владою.
Суб’єкт А, який володіє потенційною владою над агентом Б, мотивований в реалізації влади у тому випадку, якщо корисний ефект, отриманий в її результаті буде перевищувати витрати на здійснення влади. І оця різниця між корисним ефектом влади і витратами на його присвоєння приймає форму ренти влади”.
Ну, тут моєму кебетному мозкові навіть не потрібно було напружуватися, бо цей геній слова видав уже готову формулу у вигляді тексту. Але мої мислі вперто трансформували слова у форми символів:
R = P – V
де:
R – рента влади;
P – корисний ефект влади, величина вигод суб’єкта влади А;
V – величина витрат суб’єкта А на здійснення влади.
Лише тепер, завдяки цій зразковій та ідеальній у науковому сенсі дисертації я усвідомив, що слово, як форма передачі інформації має насправді першорядне значення, і що я скоїв неймовірну помилку тоді, коли зневажив і недооцінив його силу. Тепер же я для себе відкрив, що математичні аспекти, естетично представлені в економіці за допомогою форм словесних, виглядають не менш прекрасно та досконало ніж за формами знаків і символів. Утім, на дану мить я до жаху слабенько володів силою й снагою слова, бо роками не використовував його як інструмент для опису власних думок та ідей. І за цей час я втратив важливі практичні навички. І відтепер мій мозок здатний був мислити лише формами схем, таблиць, формул, діаграм… Нині лише збагнув, усвідомив наскільки був не правий я відколи став уважати слово в математичній науці зайвою екзотикою, моветоном.
Ще певний час я почувався враженим й ошелешеним після прочитання тієї взірцевої дисертації і увесь світ навколо здавався мені дуже яскравим та світлим. Округ мене весь час співали зграйки якихось чарівних птахів, а сонце розсипалося у моїх ніг міріадами зоряних блискавок… Та геніальна праця, рекомендована Шульцем до прочитання, допомогла мені мислено здійнятись на саму вершину крутої скелі, якою мені завжди удавалася наука математика, і там, над вологими білими хмарами побачити і відчути щось таке надзвичайне, чого я поки що не міг вимовити словами, бо онімів від почуття найвищої міри задоволення і насолоди.
За пару днів я повернувся до прочитання дисертацій інших науковців, як порекомендував мені Шульц – для порівняння. І те, що я в них побачив, настільки радикально вплинуло на мої наміри й задуми, що я змушений був прийняти відносно самого себе надто болюче, але абсолютно об’єктивне і справедливе рішення, яке настільки круто змінило не лише усі мої плани, що я ретельно укладав останнє десятиліття, а й усю мою подальшу долю. Та про все по порядку.
Всі інші дисертації, які я переглядав (не менше семи), були відвертим сміттям і не мали жодного відношення до високої науки. Їх правильніше було би назвати незадовільними студентськими дипломними роботами, бо вони містили у собі купи алогічних фрагментарних думок і якісь обривки, шмати, куси й кавалки важко зрозумілих, абсурдних ідей. Про новизну наукову не приходилося й мовити. Той максимум, що проглядав з їх сторінок потворними обличчям чудовиська, мав образи: примітивних термінів, що ніде і ніколи не будуть затребувані; абсурдних вставок у вигляді знаків у малозначущі формули, які ніде і ніколи не будуть практично використані. Про науково-літературну значущість текстів навіть не йшлося.
Свої враження після співставлення прочитаного я би представив у вигляді такої картини: величний і прекрасний космос в якому панує ідилія та гармонія сталих законів, а на його тлі – планета загиблих зорельотів, як символ занепаду науки моєї держави. Лише тепер я усвідомив увесь жах того стидкого, срамотного, ницого ринку, що уліз брудними своїми ножищами у галузь науки моєї країни. То був пам’ятник страму, пам’ятник темним часам, коли швидкий, миттєвий прибуток у всіх сферах людського буття піднісся і зависочів, неначе дикий первобутній примат, над вищою земною цінністю – суспільним людським благом.
Мені було очевидним, що я також не зможу написати пристойну дисертацію, не володіючи мистецтвом слова, і стану таким же як оці – технічно мертві й “загиблі” ще на етапі “зачаття” (на етапі задуму) “зорельоти”. Бо знаки і символи, як я урозумів тепер, це – лише матерія математичної науки, а слово – це дух, що спроможний цю матерію оживити. Тож ретельно усе зваживши, я прийняв болюче для себе рішення: піти з інституту майбутнього людства, залишивши аспірантуру за мить до засідання вченої ради і захисту дисертації. Адже мені вкрай жахливо й нестерпно було приміряти на себе та свою долю оцю принизливу, стидку приказку: “п’ять хвилин сорому і ганьби, і ти – кандидат наук”. Оскільки для мене було надто важливим відчувати себе гідним науки, бо насамперед я дійсно любив і донині люблю істину, а тому і не хочу принижувати її ні за які гроші. Бо математика для мене – це колиска і неня усіх наук – царствений і величний світ, зірки в якому славетні постаті: Софія Ковалевська, Карл Фрідріх Гаусс, Готфрід Лейбніц, Ісаак Ньютон, Блез Паскаль, П’єр Ферма, Фібоначчі, Жозеф-Луї Лагранж, Якоб та Йохан Бернуллі, Піфагор, Архімед, Евклід…
Я все життя йшов за шлейфом цієї гордої панни точних закономірностей, і завдяки їй пізнав чимало суміжних наук. А ось тепер цей дивний шлях довжиною в життя привів мене до нових ясел – туди, де народжуються точні і влучні слова, де спадають важкими й довгими шпичаками нові ідеї з Божественних надр неба, і Дух, вгрузаючи з гучним видихом у матерію світу земного втілює свої думи у форми Слова. І ось там, на самій верхівці скелі, де явлені у земний світ слова мають ще теплу й відчутну “на дотик” природу вищого божества, я відчуваю, як мої думки у формі математичних знаків і символів перетворюються на вогненні: i Lave you, math!