Частина друга
Стрікленд, Голді, Ханчік.
З цім синочком Рудик натерпівся. По перше: він був страшний буркотун і правдолюбець одночасно. Не встиг ще почати самостійно їсти, а вже рзповідав Рудику, що він зарив свої таланти у землю, що йому треба власну клініку відкривати або цирк, або клініку з цирком. Діставалося і бабцям і навіть мамі Любі та Василю. Усі вони на думку малюка жили не так, були непрактичні, непристосовані до життя і тількі він знає як правильно жити.
Рудик завжди був з дитиною спокійним, тількі хвіст смикався, бо він же ж живий не залізний, щоб оце все вислуховувати. На півслові малюк замовкав і як зачарований дивився на хвіст, потім кидався, ніби це була його здобич, а потім вдвох з батьком вони перетворювалися на хутряний м'яч и цей м'яч катався по кімнаті поки Зефірка не припиняла це бешкетування. З мамою руде чортеня був мовчазний і слухняний. Тому що Зефірка не читала числені книги з психології і педагогічні трактати. Вона просто могла огріти лапою, якщо їй щось не подобалося.
Лесі теж діставалося. Руденький малюк весь час критикував її блог, читав їй довгі лекції про те, як скоріше стати всесвітньо відомою, та вийти заміж за олігарха. Мама Люба та Василь ще не встигли поспілкуватися з кошенятами людською мовою тому, що Леся і Рудик з Зефіркою категорично заборонили ці розмови.
Те, що здавалося дивом, насправді створювало проблему за проблемою. Кошенятам ставили вподобайки, коментарі до відео з симпатичними малятами були сповнені ніжності і всіляких "лапулі- сімпатюлі- красунчики- мазунчики". Далі ціх "мімімі" діло не йшло. Леся підозрювала, що люди боялися, що не зможуть утримувати таких зірок з інтернету, буцімто їм треба елітне харчування" лосьонок і ципльос", як казала мама Люба на корм " курча і лосось". Хоча насправді кошенятам, та будь-кому треба тепло, увага і любов. І можна бути щасливим навіть без усіляких " лосьонків і ципльосов". Саме це Леся збиралася сказати у своєму наступному етері, коли раптом їй надійшло повідомлення."Ми готові взяти руденького хлопчика. Забезпечимо йому гідний догляд і комфоотні умови. Все інше готові обговорювати." Там ще був номер телефону. Леся одразу ж зателефонувала.
Виявилося, що їй написала жінка режисера авангардного театру " Небокрай". Вона сказала, що готова взяти котика за три дні. За цей час все підготує, купить корм, іграшки і котячий куточок.
Леся страшенно зраділа. " Перший пішов" — думала дівчина— "Господи, невже закінчаться лекції та ця божевільня з " гаварящімї котікамі". Але коли Леся прибігла до Люби з Василем, щоб розповісти їм про те, що одне кошеня вона вже прилаштувала, взяла на руки руденького, серце защімило. Але ж коли щастя дуже багато, то треба ним поділитися, бо воно починає сприйматися, як тягар. Піде це руде щастя до інтелигентних людей. Буде їм весело.
Вже другий місяць родина Перетятьків вигадувала ім'я для свого котенятка. Спочатку господиня назвала його Стріклендом. Вона обожнювала роман Сомерсета Моема " Луна і грош". Але господар тількі но чув " Стрікленд, ходи до мене, золотко!" починав реготати " ги-ги-ги бу-га-га" а потім хекав ніби в нього астма— так він сміявся. Такий сміх ще називають демонічним, але маленький Стрікленд цього не знав. Тому він з переляку ховався у шафу чи під ліжко і виманити його звідти було неможливо. Господиня Стелла сподівалася, що чоловік Альберт звикне до котячого імені, та дарма. Кожного разу, коли Стелла кликала котика, Альберт демонічно іржав. Тоді Стелла одиозне ім'я "Стрікленд" змінила на нейтральне "Голді". Це ім'я малюку не подобалося. І він ніби його не чув.
Ще у мами Люби він дивився на каналі енімал пленет фільм про тигрів. І він подумки уявляв себе тигром. Якби його назвали Тигреня, от тоді б він був щасливий. А оце "Голді" — повна фігня. А ще творчі люди. Навіть краплину фантазії не використали, щоб дати своєму улюбленцю оригінальне ім'я.
Поки Голді старанно ігнорував те, що він Голді, Стелла обміряла малюка, та замовила Зинаїді Пилипівні, яка приходила до Перетятьків виконувати хатню роботу, шлею для Голді. " Це щоб ходити з котиком гуляти"- пояснила вона. Зинаїда Пилипівна знизала плечима— ці творчі люди вже зовсім подуріли, однак шлею зробила з старих джинсів онука, і наступного дня Голді з Стеллою пішли у сквер гуляти. Видовище було ще те... Стелла голосно віддавала накази " поряд", "вперед", "фу" ніби Голді був собака. Голді усім своїм виглядом і поведінкою показував що не сперечається з божевільними. Хто був поряд голосно реготали. Стелла звісно не такої реакції чекала. Тому, щоб остаточно не втратити обличчя, підхопила Голді на руки та швидко покрокувала додому.
Після естетичного фіаско( саме так назвала Стелла свій вихід у люди з Голді) вона вирішила гуляти з подругами. Їм, звісно, не скажеш "фу", чи " поряд", але ж і не зганьбишся як з тим руденьким чортенятком. Хоч Стелла і попустилася, зрозумівши, що дресування котів, то не її фах, та Голді ще зарано було зітхати з полегшенням.
Альберт вирішив взяти Голді на кастінг акторів до нової вистави. Знов на котика вдягли шлею, знов увага перехожих, бродячих котів і собак. Але то все була прелюдія. Тому що Альберт, коли вони нарешті дісталися театру, зняв з Голді шлею і заявив усім акторам, що зібралися на кастинг, що кастинг він буде проводити з своїм котом. Актори точнісенько як Зинаїда Пилипівна знизали плечима. Котик це не крокодил і не пані Стелла. Іноді Альберт приводив на такі кастингі дружину. Це окрема історія. А кіт це мирна і лагідна істота.Якось впораються.
Почали з жіночих ролей. Перша акторка обрала монолог. Голді, щоб допомогти і підтримати жінку, яка дуже хвилювалася( він відчував) вийшов на сцену і сів перед нею. Але побачивши котика, жінка чомусь вийшла з образу, трохи переплутала текст. Голді стало нецікаво і він вирішив поточити кігті поки акторка дочитувала той монолог.
- Дякую вам. Ми вам зателефонуєм.
Наступна акторка читала той самий монолог. Вона заламувала руки, вигиналася і Голді чомусь вирішив, що вона агрессивна і не любить котів. Він почав шипіти на акторку і навіть спробував вполювати її ногу. Акторка підскочила як вжалена і не закінчивши читати втекла.
Поки третя акторка читала інший уривок Голді ловив свій хвіст. Усі присутні на кастінгу вже реготали від викрутасів рудого пустунчика. Зібравши усю свою волю, акторка дочитала уривок. Альберт знов пообіцяв зателефонувати.
Чоловікам акторам пощастило, бо Голді втомився і сховався десь за лаштунками.
Виснажений і голодний Альберт після кастингу пішов у найближчий ресторан пообідати. Після смачного обіда і кави з тістечком, Альберт вирушив додому. І тількі, коли Стелла відчинила йому двері, він згадав про Голді.
- Стелла, я Голді забув у театрі!
- О, боги, як це сталося?!
- Ну я втомився, пішов пообідати...
- Тобі навіть кошеня не можна довірити!
За годину, після сліз, обвинувачень і образ, Стелла з Альбертом поїхали до театру. Ще годину вони шукали Голді. Нарешті знайшли його у лаштунках. Голодний, наляканий і стомлений Голді якось недовірливо дивився на подружжя і йти до них не поспішав. Більш за все йому хотілося поставити питання Альберту, але все було ясно і без безглуздих питаннь. Його господар його забув, ніби він якийсь непотрібний мотлох. Нема про що говорити. І Голді дозволив відвести себе додому.
Переживши ще декілька дефілє з Стеллою і репетицій з Альбертом, Голді нарешті залишили у спокої. І так склалося, що опікувалася ним тількі Зинаїда Пилипівна. Вона годувала котика, завжди слідкувала, щоб в нього була свіжа вода, чистий лоточок, а коли закінчувала прибирання, то брала котика, гладила його, чухала за вухом і розповідала який він неймовірний.
" Які в тебе оченята красиві, лапки пухнасті, а які в тебе великі вуха. Ти не Голді, ти Вуханчик, краще навіть не Вуханчік, а Ханчік. Ханчік, моя ти радість, мій рудий шматочок щастя! "- Голді, тобто Ханчік так голосно мурчав, ніби він не маленький котик, а великий холодильник.
" Щастя є. І його звуть Зинаїда Пилипівна"- думав Ханчік кожного вечора перед тим, як заснути.
2.
Аж пів року минуло з того дня, як Стрікленд- Голді-Ханчік потрапив до Перетятьків. Стелла з Альбертом звикли, що в них живе кіт. Звикли, що догляд за ним взяла на себе Зинаїда Пилипівна. Іноді Стелла чи Альберт робили селфі з котом для соцмереж — ось і все спілкування. Головне придумати вдалий підпис під селфі. " Без коте життя не те", або " Наш любимий хвостик". І вподобайки сиплються і всі задоволені.
Останнім часом подружжя навіть не робили селфі з котиком — не до цього їм було. У "Небокраї" ставили нову виставу. Як казав Альберт— це буде нове слово у театральному мистецтві. Світ здригнеться і ім'я Альберта Перетятька впишуть золотими літерами у історію світової драматургії. Це кожного дня за вечерею Альберт казав своїй дружині Стеллі. Зрозуміло, що Стелла не могла залишити на призволяще процесс крокування у історію світової драматургії, тому не пропускала жодної репетиції. Прем'єра вистави про середньовічного хіппі — філософа, поета, містика невблаганно наближалася.
На прем'єру подружжя вирішило взяти з собою Ханчіка. Ханчік вже майже дорослий кіт, був не в захваті. Та що поробиш... Може дійсно він разом з Альбертом і його театром ввійде у історію.На нього знов вдягнули шлею( придбали у магазині), Стелла навіть хотіла його у салон краси для тварин записати, та не встигла— Альберт потребував посиленої уваги. Він так хвилювався, що відірвав гудзики на сорочці, потім майже чотири години вибирав краватку. Нарешті родина була готова для того, щоб сяяти у промінях слави і приймати поздоровлення з прем'єрою шедевральної вистави.
Зінаїда Пилипівна чекала Альберта, Стеллу і Ханчіка вдома. Вона вирішита привітати Альберта святковою вечерею — приготувала його улюблені страви, святково сервірувала стіл, прикрасила кімнату квітами. Ще трохи часу жінка витратила на себе. Вона трохи підфарбувала очі, підправила зачіску, подивилася на годинник — все зроблено— з хвилини на хвилину повернуться Перетятьки з Ханчіком.
Вони повернулися коли Зинаїда Пилипівна почала хвилюватися. Ханчік одразу кинувся до води. Ще б пак— майже п'ять годин без води— це ж і засохнути можна. Альберт теж відчував спрагу, але не таку, як Ханчік. Він пішов на кухню, взяв з холодильника пляшку з горілкою і жадібно вицмулив майже її всю, відставив від себе пляшку, охопив голову руками і так сидів аж поки Стелла та Зинаїда Пилипівна не прийшли до кухні.
- Вечеря вистигає- сказала Зинаїда Пилипівна, щоб якось почати розмову.
- Альберт, чого це ти вирішив пиячити?
- Залиште мене! Моє життя не має сенсу. Вже завтра всі мої заздрисники будуть зловтішатися, і моє ім'я будуть тріпати усі ці блогери, журналісти, мистецтвознавці... Стелла, де горілка?
- Любий, все пройшло чудово!
- Не обманюй себе — це провал... Всі гості були по запрошенням, у кассі купили два квітка! І навіть ці гості спали ... Не свистіли, не тупали ногами... У першому ряду двоє спали. Дякувати, що не хропіли... Альберт вихопив з кухонної шафи ще одну пляшку горілки і випив половину. Стелла намагалася відібрати у чоловіка пляшку, але сили були нерівні. Зинаїда Пилипівна принесла з вітальні, де був накритий стіл закуски, але Альберт не оцінив таке піклування.
- Ідіть геть! Ви тут не потрібні! Не треба тут мелькати. Геть!
Зинаїда Пилипівна від образи і приниження розплакалась. Вона почала збиратися. На кухню прийшов Ханчік. Він не любив галасу, але попри бажання сховатися від негативу, він прийшов, бо почув, що його ненаглядну Зинаїду Пилипівну ображають.
; О, ще один поціновувач мистецтва з'явився. Що потрібно, руда смердюча тварюка? Радієш моєму горю? Твої фото вже у мережі. Якийсь спритний блогер вже написав, що найкраще у моїй виставі це кіт, який сумними очима дивиться у вічність....Геть від мене!
- Що мене завжди дивувало це як нездари і пихаті дурні завжди шукають винних. Все дуже просто. Ти зробив свою роботу аби як. Зіпсував класну п'єсу, підставив акторів, образив гарну людину. Я тобі пробачаю те що ти забув мене у театрі, що хизувався мною, а сам навіть не думав що я хочу пити, але Зинаїду Пилипівну я ображати не дозволю! — Треба віддати належне Ханчіку. Він мовчки прожив майже шість місяців. Може він і надалі б мовчав, але характер нікуди не подінеш.
Треба віддати належне і Альберту з Стеллою. Як у класичній п'єсі вони знепритомніли одночасно.
На світанку Стелла отямилась, побачила Альберта, який не міг ворушитися, бо стількі горілки вицмулити — то вже отруєння. Стелла , навіть не перевдягнувшись, почала рятувати свого чоловіка— варила йому каву, прикладала до лоба холодний компресс, давала пигулки від головного болю. Раптом Стелла згадала вчорашній вечір. Їх Стрікленд, тобто Голді розмовляв... Ні цього не може бути. " Голді кис, кис, кис!"- гукала Стелла, але ніхто не озивався, не тупотів, не точив кігті. У передпокої Стеллі попався на очі аркуш паперу. Вона развернула його і зойкнула. То була записка від Зинаїди Пилипівни:
"Я від вас йду. Прийшов час щось змінити у житті. Тому ви собі підшукаєте нову помічницю, а я буду жити своїм життям. Ханчік піде зі мною. Він не хоче з вами жити. Правду кажучі, якщо мене не буде у вашому домі, то ніхто не погодує котика, ніхто не наллє йому свіжої води, не очистить лоточок. Тому він буде жити зі мною. Бажаю вам всього найкращого."
Стелла побігла до чоловіка
- Зинаїда Пилипівна звільнилася. Вона більше не прийде. І Голді пішов з нею.
-Щури тікають з корабля - Альберт вже міг розмовляти і навіть тримати голову рівно.
- Не треба було вчора напиватися та принижувати цю прекрасну жінку.
- Слухай, Стелло, а ти теж це чула?
- Що саме?
- Ну...як наш кіт розмовляв.
- Давай не згадувати про це. Не знаю як ти, я, особисто, не планую візит у псіхлікарню.
Ханчік живе у Зинаїди Пилипівни. Віни щасливі і задоволені. Ханчік подружився з онуком Зинаїди Пилипівни. Коли малюк гостює у бабусі, вона читає йому казки. Ханчіку теж дуже подобається її слухати. Він умощується у Зинаїди Пилипівни на плечі і уважно дивиться у книгу. Рудикові гени почали проявлятися. Він потроху вчиться читати.